Світ вчергове впевнився, що червоних ліній не існує, їх втоптали в пилюку берці українських вояків

Минув тиждень від початку Курської операції.

На найвищому рівні Росія фактично визнала втрату контролю над 28 населеними пунктами. Про ширину і глибину Пині говорити очевидно боляче. Вже можна робити якісь проміжні висновки.

У мене їх кілька.

Вони продовжують нас недооцінювати. Тобто стадія прийняття того факту, що їх ловко нанизали на пісюна саме українці, так і не настала. І це, зрештою, добре, бо коли ворог тебе недооцінює, його легше впіймати сонним і розслабленим. Що, зрештою, ми і спостерігаємо.

У мене це взагалі улюблена розвага – удавати із себе пришелепкувату дурепу, а потім тихо випустити кігті і з цікавістю спостерігати, як розширюються зіниці, хоча ще мить тому в очах навпроти була поблажлива зверхність.

Їхній мирняк абсолютно не готовий до спротиву. Згадую початок 2022 року, коли з голими руками перли на танки; коли у дворах звичайних панельок розливали "коктейлі" по пляшках; як наїжачувалися барикадами вулиці, як активна більшість була готова битися насмерть.

У росіян цього немає й близько. Лемент, ниття, шмарклі, чєлобітниє царю-батюшкє і ахмату-братушкє. У них немає відчуття своєї землі, свого коріння і роду, відчуття, що от у мене забирають мій всесвіт, тому я буду за нього битися, чого б мені це не вартувало, просто тому, щоб потім не билися мої діти.

І це теж добре. Бо зараз їхня армія бачить, що у неї немає міцного тилу, а тил бачить, що його армію ...буть весело і з азартом прямо на порозі в хату.

Світ вчергове впевнився, що червоних ліній не існує, їх втоптали в пилюку берці українських вояків.

Українське суспільство, яке вже почало впадати у зневіру, отримало моцний допінг і можливість зібрати себе докупи і подолати ще шматок дистанції.

Тому – підтримуємо армію, ...башимо далі.

Джерело: Олена Монова / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора