Версію диверсії через вибухи на складах боєприпасів ніхто не розглядав. Приємніше шукати зрадників серед своїх, ніж протистояти ворогові

Спочатку заявили чехи, а потім підтвердили в Bellingcat, що вибухи на артилерійських складах у чеському містечку Врбетіце 2014 року були частиною спецоперації з підриву обороноздатності України, оскільки чехи єдині на той час постачали Україні сучасні снаряди, сумісні з радянським озброєнням.

Я впевнена на 99%, що іншими частинами цієї спецоперації були підриви складів на території України, починаючи зі Сватового і закінчуючи Ічнею. Загалом сім випадків, про які відомо. І якби відповідні висновки були зроблені після Сватового, якби належним чином проводили розслідування, то з великою ймовірністю іншим диверсіям можна було б запобігти.

А тепер давайте згадаємо, як це відбувалося тоді, у 2015 році. Відразу, поки ще гасили пожежу у Сватовому, СБУ відкрила провадження за статтею "теракт". Пізніше я неодноразово спілкувалася з керівництвом контррозвідки, і вони підтверджували: вибухи були спричинені зовнішнім фактором. А тим часом Сватовим повзли чутки про повальне пияцтво на складі, про те, що військові самі підірвали склад, щоб приховати розкрадання.

Той самий інформаційний супровід ми ще побачимо під час кожного наступного інциденту. Але повернімося до розслідування події у Сватовому, де менше ніж за тиждень після вибухів свою версію висуне головний військовий прокурор Анатолій Матіос. Він ні слова не скаже про покази свідків про те, що вибух стався після того, як у бік складу полетів сторонній предмет. Натомість Анатолій Васильович звинуватить у недбалості в.о. начальника складу майора Олександра Литвиненка. Він відсидить чотири місяці під вартою, піде на угоду зі слідством і про вибухи всі забудуть. Залишаться бентежне відчуття "зради" і нерозслідуваний теракт.

Присмак "зради" буде посилюватися з кожними новими вибухами і через деякий час буде вже навіть якось незручно питати: слухайте, а може, це російські спецслужби підривають наші склади? Бо ж версія, яку наполегливо просував Матіос, шукаючи щоразу винних серед українських військових, не передбачала додаткового навантаження на функції мозку: ось наші військові – ось "зрада" – усе сходиться.

Ніхто не ставив запитань контррозвідці СБУ: WTF, чому ми втрачаємо склад за складом?! Суспільство, якому приємніше шукати зрадників серед своїх, ніж протистояти ворогові, цілком задовольняла версія військової прокуратури: тому що Муженко зрадник, що ж поробиш.

Апогею весь цей сюр досягнув після вибухів у Калинівці, коли Матіос прямо звинуватив Муженко. І знову всі забули про версію з диверсією, бо орли Матіоса "ознак диверсійних груп" не знайшли. Ось у чеському Врбетіце через сім років знайшли, а в Калинівці у 2017-му фахівці-прокурори не знайшли. Хоча в СБУ на той час була інформація про підготовку теракту. І навіть вживалися якісь заходи напередодні.

Потім ще, уже в нинішньому парламенті, був абсолютно нікчемний звіт ТСК щодо вибухів, який теж, звичайно, знайшов "зраду" серед своїх. Як то кажуть, бий своїх, щоб чужі боялися.

Для чого я так довго це пишу? Ну, хоча б тому, що Анатолій Матіос після всього цього дозволяє собі моралізувати і розповідати, як треба розслідувати злочини. Хоча б тому, що ми досі маємо нереформовану СБУ і військову контррозвідку, які не здатні ні протистояти, ні розслідувати подібні диверсії.

І головне: при всій нашій любові до "зради", вона повинна ґрунтуватися винятково на фактах. В іншому випадку ми самі стаємо джерелом зради.

Джерело: Ольга Решетилова / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора