Українців довели до відчуття відсутності перемог. Треба починати ранок не з таблиці втрат росіян, а з питання: "Що з хлібалом?" – у місцях прильотів
Вийти з бульбашки і здивуватися.
Приблизно така реакція більшості суспільства на результати нового дослідження КМІС щодо поступок території в обмін на реальний мир. Чи це правда "шок"? Скоріше, для більшості – так. Тут багато причин, чому. Ми не хочемо бачити реальність не те що навколо, а й у собі. Нічого нового, просто люди.
Особливо варто звернути увагу на повну кореляцію відсотків тих, хто готовий у той чи інший спосіб піти на територіальні поступки, із процентами тих, хто в інших опитуваннях виправдовував ухилянтів і не вважав це соромом. Інформаційна динаміка стимулює коротку пам'ять, але нагадаю, що тут відсоток співпадає майже один в один. Я не буду зупинятися на релевантності чи точності по відсотках. Тут дійсно є питання, але відкидати динаміку через це – самообман чи повернення в бульбашку, де всі герої, волонтери, активісти – і жодного ухилянта. У бульбашку малої приємної групи, а не суспільства.
Давай краще про головне: чому так і що із цим робити.
Проблема перша – великий обман і кодекс мовчання, що народжує недовіру. "Бусифікація", яка потрібна, але офіційно якої немає. У кожного є приклад, коли сів в автобус, а потрапив на ВЛК. Без скандалів та відсіювання, але він є. Навіть без негативного тотального присмаку. Проте навіщо робити вигляд, що в нас працює рекрутинг, коли він не працює? Кого ми хочемо обдурити? У підсумку маємо 30%, яких уже обдурили до згоди на поступки.
Сюди так само додається відсутність логічних відповідей. Чому працівники муніципальної поліції у великих містах не потрапляють у "бусифікацію", а економічно важливі бізнеси – легко. Чому серед дня Тищенко гуляє зі свитою невояк, нападаючи на воїнів, а в бус потрапляєш саме ти. Ні, я не пересмикую й не виправдовую. Я просто кажу вголос те, про що говорить суспільство на кухнях. Бо якщо цього не казати, то й засудити ухилянтів не вийде. А треба.
Проблема друга – дестабілізація задля політичних цілей. Тут усе просто. Яскравий (і не єдиний) приклад пані Безуглої. Можете собі уявити, якої шкоди завдає кожен її пост? Скільки там інформації, яку нікому ніколи не можна озвучувати до перемоги? Скільки там неправди, враховуючи, що правда засекречена? А знаєте, як це підхоплює російська пропаганда й розносить по психологічно втомлених вухах українців? То я вам скажу: це вже не "торпеда". Це ФАБ-5000, який кидають нам щодня з відповідним результатом психологічної реакції. І допоки так буде, відсоток буде зростати. Бо люди після Безуглої просто малюють прості послідовності: "Пішов в армію – вмер через керівника-бовдура, а нормальних там нема, бо так сказала народна депутатка. Депутатка, яку всі не люблять, значить, вона точно каже правду". Як із цим боротися? Очевидно. Але, але…
Проблема третя, ключова. Вважається, що нам нема чим хвалитися. Що нема перемог на фронті, застій, русня повзе. Така собі ситуація з огляду на оптимізм. Притому щодня рої наших дронів атакують і виносять російські ППО та НПЗ. Системно наші підрозділи відбивають навалу. Вовчанськ, підступи до Часового Яру, Торецька засипані російськими трупами. Проте ви це бачите? Чуєте? Ми дізнаємося про удари від наших джерел, спікерів з інсайдами в окупації та російських пабліків. Щоранку. Щоночі. І майже ніколи від офіційних сил оборони. Нам підрозділи тихенько надсилають відео з ударами й битвами, щоб ми розмістили в себе й показали, що нам є чим пишатися. І все це в обхід офіційних пресслужб. Чому так? Тому що наша військова комунікація – друга за співучастю у світі й остання за розумом.
Дивно, як так зібрати просто еліту медійників і журналістів у стратком – і так сипатися. Довести суспільство до відчуття відсутності перемог. Тут офіційні особи навіть муніципалітетів уже не кращі. Яскравість першого року війни знову змінили сухі, нудні офіційні тексти ні про що.
Отже, до головного. Чи все пропало? Точно ні. Більшість досі впевнено шле росіян адресою Москви. Меншість розгублена. Чи може це змінитися? Так. І зміниться. Питання лише як. Якщо далі нічого не робити й залишити так, як сьогодні, у наступному опитуванні 30% перетворяться на 40%.
Але. Якщо нарешті визнати свої помилки на рівні комунікації, якщо терміново зробити коригування і:
– почати казати не тільки правду, але й розмовляти із суспільством, як із дорослими. На складні теми, але розмовляти чесно;
– посунути політичну доцільність туди, де їй місце, – на задній двір. Закрити роти всім "торпедам", та краще – показово покарати за зайві балачки;
– змінити комунікацію з кодексу мовчання на переможну. Починати ранок не з таблиці втрат росіян, а з питання: "Що з хлібалом?" – у порту Кавказ (як сьогодні) чи в інших місцях прильоту. Більше приділити уваги фронту, як не дивно, де встояв – подвиг, не відійти – перемога.
І тут за певний час ми побачимо інший баланс. Безумовно. Не одразу й не завтра, але впевнено і стало.
Джерело: "ГОРДОН"