План "12 кроків" – свідчення того, що російські лобісти не дрімають. Вони працюють у ПАРЄ, у Мюнхені, у Давосі

Фото: Peter Zalmayev / Facebook

Головною зацікавленою стороною у плані "12 кроків" була Росія, вважає політолог, директор міжнародної некомерційної організації "Євразійська демократична ініціатива" Пітер Залмаєв.

Учасники конференції погодили "12 кроків" щодо посилення безпеки на території України й у євроатлантичному регіоні. Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що Європі треба вибудовувати з Росією "відносини, що базуються на довірі".

Я був на конференції, я бачив, як на столі лежали ці програмки. Одразу ж надійшла інформація про те, що нібито Вольфганг Ішингер, одвічний президент конференції, відмовився від свого підпису під документом і порадив викинути ці "12 кроків" у сміття.

Потім стверджували, що "12 кроків" зняли із сайта конференції, потім – що не зняли. Скажімо прямо: історія мутна.

Якщо подивитися, що написано вгорі цієї "писульки", то серед спонсорів там є Російська громадська рада з міжнародного співробітництва. Ось це, напевно, головне. Думаю, факт спонсорства інших спонсорів вельми сумнівний. Думаю, головною зацікавленою стороною в цьому документі була Росія.

Скріншот: securityconference.org

Якщо подивитись на ці "12 кроків", то в більшості з них нічого особливо токсичного немає. Але написано їх було не для реконструкції Донбасу чи інших кроків. Головні пункти, на які потрібно звернути увагу, – це зняття санкцій після якогось прогресу щодо Мінських домовленостей і пункт, присвячений національній ідентичності.

Повторюється стара історія. Україні відмовляють у суб'єктності. Нібито Україна не може розв'язати свої питання, зокрема внутрішні питання міжетнічного характеру, самостійно. Це прозорий натяк на те, що проблема Донбасу й російськомовного населення – це проблема України, нібито вона в усьому винна. Відповідно, винна у конфлікті, а конфлікт громадянський. Це теза, на якій, як на трьох китах, стоїть Кремль і з неї не сходить.

Тому зрозуміло, чому цей документ викликав обурення не тільки в Петра Порошенка і його команди, яка була на конференції. Низка "слуг народу", з якими мені вдалося поспілкуватися в кулуарах, також була незадоволена й дивувалася щодо походження цього документа.

Що стосується заяви Макрона, то він увімкнув realpolitik – сухий і прагматичний підхід. Він заявив, що серед своїх колег у Західній Європі він не бачить нікого, хто був би готовий боротися з Путіним сам на сам або як мінімум не давати розпастися антикремлівському альянсу. Тому він закликав до діалогу з Росією, без якого, як він вважає, жоден прогрес неможливий. Але ця ситуація розриву позиції Франції із загальнозахідною позицією типова для французької політики загалом. Це було і за Шарля де Голля, і за Саркозі.

Меркель слабшає, Меркель іде. Призначена нею спадкоємиця Карренбауер заявила, що не згодна на цю роль. Хай хто прийде після Ангели Меркель, імовірно, ця людина не зможе стати фігурою схожого на неї масштабу. Одночасно Трамп дав зрозуміти, що США "тягнути на своєму горбу" Європу більше не збираються, що вселило в європейців страх утратити, серед іншого, захист американської ядерної парасольки.

Отже, Макрон мимоволі виходить на роль європейського лідера. Він натякає, що Росії з Китаєм не по дорозі, що це європейська держава і їй потрібен європейський альянс.

Але занадто істерити через цю заяву не варто. Макрон не раз висловлював жорстку позицію щодо Росії. Зокрема, на відміну від того ж Дональда Трампа, який відмовляється визнати втручання Росії в американські вибори, він відразу сказав: так, Росія і далі втручатиметься в західні вибори, намагатиметься дестабілізувати Захід, намагатиметься здійснювати свої маніпуляції в соцмережах, здійснюватиме кібератаки тощо.

Макрон демонструє, що як політичний діяч він досить незалежний. Тому я б не назвав це розворотом у бік Росії на 180 градусів. Тут картинка складніша.

Потрібно також враховувати, що в усіх європейських державах запит на жорстку позицію щодо Росії зменшується. Одночасно великий бізнес, зокрема німецький і французький, обстоює відновлення відносин і зняття санкцій. У таких складних умовах Макрон змушений маневрувати.

Що залишається Україні? І далі існувати в умовах слабкої суб'єктності. Якщо це було складно робити чотири-п'ять років тому, то зараз стає все складніше і складніше. Магічного вирішення питання немає. Є лише зобов'язання України відповідати домовленостям із Європою на шляху євроінтеграції.

Цієї позиції потрібно дотримуватися, боротися з корупцією, наводити вдома лад тощо. На жаль, не можна порадити Україні чогось надприродного. Відстоювати свій суверенітет і територіальну цілісність не стане легше.

Але, як продемонстрував Мюнхен, як будь-яке інше високопоставлене міжнародне зібрання останніх років, наймінімальніше, що потрібно зробити, – це активізувати українську дипломатію й політичний лобізм – у Парижі, Брюсселі, Вашингтоні. "12 кроків" – якраз свідчення того, що російські лобісти не дрімають. Вони працюють у ПАРЄ, у Мюнхені, у Давосі, всіляко просувають свій порядок денний і підточують європейську єдність щодо українського питання. Й одночасно ту саму українську суб'єктність.

Джерело: obozrevatel.com

Опубліковано з особистого дозволу автора