Півсела були, як дід – червоноармійцями, півсела – бандерівцями. Після війни знайшли порозуміння, яке наші політики не можуть знайти для них досі
Український шоумен і телеведучий Сергій Притула зазначив, що якби його дідусь був живий, то воював би зараз проти "фашиків" на Донбасі.
Вам сьогодні, коли хтось буде розказувати про велику "Пабєду", то прийміть до уваги, що був собі такий Василь Михайлович Бодасюк, якого в березні 44-го ніхто не питав, чи хоче він воювати за "совєтів", чи не хоче... Зайшли, усіх, хто в селі був спроможний, у шинелі вбрали, гвинтівки дали і "гарматним м'ясом" уперед погнали.
Воював за Краків, зайшов у Відень. Вуличні бої, осколок, шпиталь, дослужив, додому. Жив з усвідомленням приналежності до великої перемоги над нацизмом, керував колгоспом, на спільних пиятиках із хлопцями із села пив по три і розходився (півсела були, як дід – червоноармійцями, півсела – бандерівцями. Після війни знайшли своє порозуміння, яке наші політики не можуть знайти для них досі).
Василь Михайлович вірив, що у 2000-му всім ветеранам війни дадуть по "Волзі". Навіщо була б "Волга" моєму діду 1924 року народження у 2000-му, я не знаю, але в нього була мрія. Він до неї не дожив. Не в сенсі того, що помер у 1993-му, а в принципі.
Пройшов шлях від отого шматка "гарматного м'яса" до "гвардії сержанта". Вижив. Дивно. Повернувся. Слава богу, не один із села. Бавив мене десятками історій, коли я, малеча, не хотів їсти з ложки. То дідо розказував якусь історію з війни, я слухав, відкривши рота, і він тим користав.
Дідо не любив бандерівців. Вони його ледь не вбили, коли він із фронту повернувся. Я б теж не любив людей, які хочуть мене вбити. Але потім якось притерлися... до тої самої третьої чарки. Моя повага до бандерівців розходиться з дідусевими поглядами. Але на те є свої причини. Він жив у Радянському Союзі. І за нього воював. Я живу в незалежній Україні. За яку воювали бандерівці. Ось і все.
Дідо не встиг розчаруватися в людях, які з плином часу "поюзають" його подвиг. Він під червоним прапором та з гвардійськими стрічками проти нацистів воював. Я з дідом балакав багато до його смерті. Він був таким чоловіком, що за справедливість і за правду. Якби зараз був живий, то вже був би десь під Старогнатівкою чи на Світлодарській... Що-що, а на фашиків він мав "чуйку". Орден якраз за 10 чи 11 полонених німців він і отримав.
Одним словом, Василь Михайлович сьогодні дав би по макітрі будь-якій істоті, яка б потрапила під руку із фразою "можем повторіть". Бо ніхто не має права повторити ті жахи, через які пройшов мій дідусь і мільйони інших людей, що пережили Другу світову війну! Ніколи більше!!!
І ось, закінчивши цей допис, я розумію, що "ніколи більше" – це не більше (даруйте за тавтологію) аніж кліше. Ми знову проходимо цей жах. Ми знову втрачаємо кращих синів і доньок України. Ми знову проти фашистів. Тільки не так, як колись, а практично наодинці. І ця боротьба має бути нашим спільним знаменником. Усіх у цій країні! Інакше – "Украина".
Джерело: Сергій Притула – офіційна сторінка / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора