Я не знаю, у який момент під демократією стали розуміти терпимість до будь-якої гидоти і брехні. Демократія нічого не варта, якщо не вміє захищатися

Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту.

1993 року американська історикиня Дебора Ліпштадт видала книжку Denying the Holocaust: The Growing Assault on Truth and Memory. Ліпштадт відома тим, що роками веде полеміку із заперечниками Голокосту, і книжка багато в чому стала підсумком цієї полеміки. Значна її частина присвячена британському письменнику Девіду Ірвінгу, який вважає себе теж істориком.

Ірвінг закінчив фізичний факультет лондонського коледжу, публікувався зі студентських років у різних газетах, оспівуючи Гітлера "як велику об'єднувальну силу Європи". Пізніше зайнявся вже "дослідженнями", доводячи, що Голокост вигадали євреї, що Гітлер не тільки не причетний до їх знищення, але нічого про це не знав, що євреїв не винищували цілеспрямовано і взагалі жодних газових камер у концтаборах не було. За три роки після виходу книжки Дебори Ліпштадт Ірвінг подав позов до британського суду на неї та видавництво Penguin Books з обвинуваченням у наклепі та завданні шкоди його науковій і діловій репутації.

Британську систему правосуддя влаштовано так, що особа, якій висунули обвинувачення, має довести свою невинуватість. Тобто тягар доказів лягає на відповідача. Тобто Дебора мала переконати суд у тому, що вона не обмовила Ірвінга, який багато років наполегливо захищає Гітлера у своїх працях, лекціях і виступах. Це, повторюю, 1996 рік. І мудак Ірвінг – не якийсь таємний агент, підпільник, який збирає однодумців на конспіративних зібраннях і поширює свої книжки у сліпих копіях, роздрукованих на таємній машинці.

Публікувався і виступав цілком відкрито ще з молодих років, до того ж з особливим цинізмом, намагаючись максимально принизити євреїв і знущаючись із жертв, ні від кого не ховався. Брав участь у конференціях, організованих Інститутом перегляду історії. 1977-го випустив книжку "Війна Гітлера", де зокрема стверджував, що щоденник Анни Франк – фальсифікація, придумана батьком Анни.

Протягом десятиліть цей йолоп публічно заявляв, що дасть $1 тис. тому, хто зможе знайти наказ про знищення євреїв за підписом Гітлера. Ірвінг умів робити шоу зі своїх публічних виступів, був дуже популярним, і, власне, його бажання подати до суду багато в чому було зумовлене тим, що він не діставав жодної серйозної відсічі, проте мав багато шанувальників. Дебора виявилася першою, хто зачепив його "репутацію".

Судові розгляди тривали кілька років, команда Дебори Ліпштадт долучила провідних експертів з історії Третього рейху, було зібрано колосальну доказову базу підтасувань Ірвінгом історичних документів і його різноманітних маніпуляцій.

Дебора суд виграла. На початку XXI століття їй удалося довести британському суду, що Голокост існував, що мільйони євреїв убили за те, що вони – євреї, що для їх знищення використовували газові камери. Кілька років історикиня Дебора Ліпштадт із командою професійних експертів доводила британському суду, що Ірвінг бреше.

У квітні 2000-го суд оголосив 333-сторінковий вердикт, Девіда Ірвінга назвали расистом і антисемітом, усі його претензії відкинули, і йому впаяли £3 млн компенсації судових витрат.

Для їх оплати Ірвінгу довелося продати будинок в Англії, після чого він оголосив себе банкрутом і поїхав до Австрії, незважаючи на те, що заперечення Голокосту в цій країні карають кримінально. Ще 1989 року суд Відня видав ордер на арешт Ірвінга, а  2005-го його заарештували. Він одразу заскиглив, що переглянув свою думку, усе зрозумів та усвідомив, що "нацисти дійсно вбили мільйони євреїв", що в деяких питаннях він помилявся, що в нього навіть є друзі-євреї. Суд не врахував це достатньою підставою, і 2006 року Ірвінга засудили до трьох років ув'язнення.

Багато хто, включно із групою його опонентів, одразу ж вступилися – мовляв, це не метод, мовляв, недемократично, і взагалі він усвідомив. Мудак відсидів 13 місяців і його депортували з Австрії.

Після виходу на волю Ірвінг негайно дав інтерв'ю, заявивши, що протягом останніх років ще більше зміцнився в розумінні того, що Гітлер не причетний до вбивств євреїв, що євреї самі в усьому винні, що газових камер ніколи не існувало, що він має намір видати нові книжки про це і зараз над ними працює.

У 2007 році Ірвінга зі скандалом вигнали із книжкового ярмарку в Польщі, куди він приперся зі своїми книжечками. Але він не засмутився і далі займався "дослідженнями". Йому вже 85, невідомо, на скільки його ще вистачить, але свій внесок у розвиток псевдонауки, поширення історичних фейків, усілякої мерзенності, антисемітизму, туфти і фальшаку він, безперечно, зробив,  до того ж протягом тривалого часу не маючи особливих проблем.

Я не знаю, у який момент під демократією стали розуміти терпимість до будь-якої гидоти і брехні. І чому таке розуміння раптом стало масовим. Демократія – це захист прав і свобод, це факти й аргументи, це, звісно, покарання за брехню, наклеп, злий умисел, ксенофобію всіх видів і мастей, демократія нічого не вартує, якщо не вміє захищатися.

Є гарний художній фільм 2016 року про процес Дебори Ліпштадт, побачила у стрічці десь місяць тому, френд запостив, так я й дізналася всю цю історію, досі під враженням.

"Ми готові працювати, у нас є лише одна умова – ти жодного разу не відкриєш рота в суді. Ірвінг тільки цього й чекає, саме на це й розраховує, він із задоволенням принизить тебе і жертв, він уміє це робити і робив неодноразово. І якщо ти хоч раз зірвешся, ми програємо".

Вона не відкрила рота в суді, жодного разу, за кілька років. Я двічі зупиняла фільм і йшла курити. Кажуть, Деборі Ліпштадт фільм теж сподобався.

Джерело: Юлия Пятецкая / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора