2026 року США й далі керуватимуть, а не вирішуватимуть, а Європа залишиться між цінностями і страхами

2025-й: світ без ілюзій

2025 рік остаточно поховав ілюзію, що міжнародна політика все ще живе за логікою цінностей, універсальних норм і стійких інституцій. Світ вступив у фазу, де головним словом стала не "справедливість", а "керованість". Конфлікти більше не прагнуть урегулювати – ними прагнуть розпоряджатися. Російсько-українська війна й мирний процес на Південному Кавказі – два різні сюжети, які насправді описують одну й ту саму трансформацію світової політики.

Україна: війна, яку вигідно не закінчувати

Головний підсумок 2025 року – визнання того, що російсько-українська війна перестала бути екзистенційною кризою для Заходу і стала структурним елементом міжнародної системи. Підтримку України зберігають, але змінили її логіку: замість риторики перемоги дедалі частіше звучать формули "стійкого балансу" й "керованої деескалації". З погляду політичного реалізму це можна пояснити.

Тривалий конфлікт:

• стримує Росію;
• консолідує НАТО;
• не потребує прямого військового втручання США.

США: арбітр, а не рятівник

Сполучені Штати 2025 року остаточно відмовилися від ролі морального лідера міжнародного порядку. США більше не ведуть світ за собою – вони його сортують. Вашингтон діє як арбітр, який пропонує рамки, угоди й компроміси, але не бере на себе відповідальності за довготривалі наслідки.

Як це виявилося:

• обережні спроби структурувати переговори щодо України;
• активне посередництво між Азербайджаном і Вірменією;
• зниження ідеологічної риторики в зовнішній політиці.

США і Китай: стабільна конфронтація без ілюзій

Особливе місце в картині 2025 року мають відносини між США і Китаєм – основна вісь світової політики. Вашингтон і Пекін відмовилися від ілюзій стратегічного партнерства й перейшли до моделі структурного суперництва.

Упродовж року сторони свідомо уникали різкої ескалації, віддаючи перевагу формату стабільної конфронтації:

• торговельні й технологічні обмеження поєднувалися з обмеженим діалогом між Пекіном і Вашингтоном щодо питань безпеки й економіки;
• США розглядали Китай як системного конкурента, а не прямого ворога;
• Пекін робив ставку на стратегічне терпіння, спостерігаючи за витрачанням ресурсів Заходом на "українську кризу";
• перспектива наступного року свідчить про збереження цієї логіки.

Конфронтація між США й Китаєм поглиблюватиметься в технологічній і воєнно-політичній сферах, але прямого конфлікту сторони уникатимуть. Світ рухається до інституціоналізації суперництва, де напруга стає тлом, а не винятком.

Європа: цінності без сили

Європейський союз опинився в найбільш уразливому становищі. Він і далі розмовляє мовою норм і цінностей, але діє у світі сили. Фінансова й політична підтримка України залишається значною, проте Європа дедалі частіше реагує на події, а не формує стратегію. Головна проблема ЄС – не брак ресурсів, а дефіцит стратегічної суб'єктності й відсутність політичної волі. Європа здатна фінансувати безпеку, але не готова її повністю проєктувати. Це робить її залежною як від США, так і від логіки затяжного конфлікту.

Південний Кавказ: мир через силу

На тлі глобальної турбулентності Південний Кавказ продемонстрував рідкісний приклад прагматичної адаптації. Мирний процес між Азербайджаном і Вірменією просунувся не через примирення суспільств, а внаслідок зміни балансу сил після перемоги Азербайджану у другій карабаській війні, зміни статус-кво й лідерської ролі Азербайджану в регіоні, на який вимушені зважати як у Вірменії, так і в тих політичних центрах у світі, які завжди підтримували Вірменію у її протистоянні з Азербайджаном.

Мирний процес між Азербайджаном і Вірменією – це типовий приклад миру через силу, який став можливим винятково завдяки впевненій воєнній перемозі Азербайджану, базуючись на якій офіційний Баку сьогодні вже посилює й дипломатичний складник мирного процесу.

Це типовий приклад реалістичного миру:

• прямі переговори замість багатосторонніх форматів;
• мінімізація ідеології;
• зовнішнє посередництво без нав'язування ціннісного порядку денного;
• мир тут – не моральна категорія, а інструмент стабілізації.

Росія: втрачена монополія

2025 рік зафіксував кінець російської монополії на Південному Кавказі. Українська війна позбавила Москву ресурсів і уваги, потрібних для збереження регіонального домінування. РФ залишається важливим актором, але більше не є єдиним арбітром. Регіон перейшов від логіки "сфери впливу" до моделі конкурентного простору, де діє одразу кілька зовнішніх сил. Це не робить ситуацію стабільною, але робить її передбачуванішою.

Головні висновки 2025 року:

• конфлікти стали інструментами, а не збоями системи;
• світ більше не дорівнює справедливості – він дорівнює прийнятності;
• регіональні актори посилюються, доки глобальні сили перерозподіляють увагу;
• Південний Кавказ опинився у виграшній позиції саме тому, що його актори діють у логіці розрахунку, а не очікування зовнішнього арбітражу.

2026-й: рік перевірок, а не проривів

2026 року не варто очікувати великих мирних жестів:

• в Україні ймовірна обмежена деескалація без фінального миру;
• США й далі керуватимуть, а не вирішуватимуть;
• Європа залишиться між цінностями і страхами;
• Південний Кавказ зіткнеться з головним викликом – реалізацією миру, а не його підписанням. Головне питання наступного року не в тому, чи можливий мир, а в тому, хто і на яких умовах керуватиме ним.

2025 рік не приніс світу надії, але приніс зрозумілість. Міжнародна політика більше не прагне остаточних рішень і моральних фіналів – вона вчиться жити в режимі постійного управління ризиками. Конфлікти не зникають, вони вбудовуються в систему, а мир дедалі частіше означає не справедливість, а прийнятність. І, можливо, саме в цьому полягає головний урок року, який минає.

Як говорив відомий американський дипломат Джордж Кеннан: "Завдання політики – не робити мир доброчесним, а робити його керованим".

Джерело: Ramis Yunus / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора