Припустімо, п'ять років тому Одесу б захопили. Життєздатне населення виїхало б в Україну. Про Росію можна забути – там одесити чужі, "хохли"
Жителям Одеси варто подякувати Богові за те, що їхнє місто залишається невід'ємною частиною вільної України, вважає директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд.
Дорогі жителі міста-героя Одеси і двічі орденоносної Одеської області! А припустімо, вони б п'ять років тому захопили місто?
І настала б 2 травня 2014 року "русская весна". І прийшла б на допомогу російська ескадра із "зеленими чоловічками". І прийшло б кілька гуманітарних конвоїв із танками з військторгу і швидкострільними гаубицями. І була б тут "Одеська народна республіка". Навіть, припустімо, без війни і десятків тисяч загиблих (так не буде, не для цього приходять гумконвої, але добре).
Усі старі "еліти" аж до Ківалова зі Скориком пішли б на маргінез. На чолі "республіки" та міста стояли б місцеві відморозки типу [екс-депутата Одеської міськради Олександра] Васильєва та [лідера забороненої в Україні організації "Молодіжна єдність" Антона] Давидченка і московські гастролери. Потім вони б почали підриватися в ліфтах... але це їхні проблеми. Мені цікавіше – про життя міста та околиць.
Перший номер нашої програми – транспортна блокада. Передусім помер би Одеський порт. Він потрапив би під санкції, як і всі порти області. Сюди припинили б заходити іноземні судна. Хіба що одне-два на рік нелегально. Але це легко відстежується і незабаром узагалі б припинилося. Особливо відчайдушні могли б іноді кудись вивезти баржу з 5 млн пачками сигарет. Це межа торгового обороту.
Аеропорт (якщо його не зруйнують) – теж. І залізниця. Усе сполучення із зовнішнім світом через Любашівку. І звідти – в Україну через Криве Озеро. Там видаватимуть пенсії після трьох-чотирьох годин стояння в чергах. А влітку можна з'їздити до Росії морем через Новоросійськ (уявляєте, де це?).
Наступна серія – торгова блокада регіону. "7-й кілометр" спорожнів. У магазинах і на ринках – або місцеве, або російське. Утридорога. Хамони і камамбери? Ні, бринза і ковбаса з "Привозу". Теж дорого.
Паспортів із одеськими серіями не визнають. Кількість виїздів до Європи і тієї самої Туреччини падає навіть не в рази, а в десятки разів. До Росії треба добиратися переважно морем.
Відтік усього життєздатного населення з міста в Україну. Про Росію можна забути – там одесити чужі. "Хохли". Навіть у разі путінського роздавання паспортів, вони починають працювати лише після переїзду на ПМЖ в Урюпінськ. Але туди ще треба дістатися – прямого кордону немає.
Іноземці сюди не "їздіють" навіть по наречених. Улітку місто мляво заповнюється туристами з Тагілу. Із кожним роком їх дедалі менше і, як показує динаміка російської економіки, їхня купівельна спроможність із кожним роком скромніша.
Нерухомість падає в ціні в десятки разів. Будівництво зупиняється. Оскільки промисловості в регіоні немає, ринок праці згортається до статистичної похибки. Весь потенційний робочий клас та дрібна буржуазія або самоорганізуються в бригади за зразком 90-х, або стають офіційними "ополченцями". Співіснування і з тими, і з іншими – рівною мірою заманливе.
Можна продовжувати і продовжувати. Дорога одеська вато, ви цього хотіли і досі хочете? Чи все-таки є сенс подякувати Богові за те, що Одеса – це Україна?
Джерело: Олександр Ройтбурд / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора