У Європи з’явилося бажання ухвалювати рішення, ігноруючи вереск із боку Орбана

Після Давосу в Брюсселі європейські лідери зібралися на таємний екстрений саміт. Ключовою темою розмови став якнайшвидший вступ України до Європейського союзу. І почали називати дату. Це 2027 рік.

Президент України Зеленський говорить про те, що в середині 2026 року Україна почне вступ, а 2027-го вона вже може бути членом Європейського союзу.

Європейці чітко ставлять запитання: "Ну добре, Україна може бути готова. Але чи здатна Європа зі свого боку виконати всі зобов’язання, які стосуються нового члена ЄС? І наскільки ці зустрічні параметри можуть співпадати, щоб не виникло конфлікту?"

У цьому відношенні під час зустрічей дискутувалося, у тому числі, питання вступу по секторах, вступу по певних сферах діяльності, тобто щоб час тривав і ретельний розбір питань продовжувався. Ну а ключовим питанням було питання верховенства права, прав людини, боротьба з корупцією. Європейці говорять про те, що так, такий спеціальний план прискореного вступу і вступу по певних секторах можна скласти, але цей план мають схвалити всі учасники Європейського союзу, тобто всі 27 країн.

З одного боку, ми бачимо поведінку Орбана, поведінку Фіцо, тобто як мінімум двох країн, які відверто говорять про можливість заперечення, хоча, чесно можна сказати, що так себе поводить лише Орбан й Угорщина. Це спричинено виборчою напругою. Геополітична ситуація зараз просто вимагає, щоб Європа отримала такого сильного, потужного союзника. І це розуміють 26 лідерів країн європейських держав. Ми маємо колоду у вигляді Орбана, яка лежить на шляху спільних подальших дій між Європою та Україною для протистояння зовнішнім загрозам.

Таким чином, є зустрічний інтерес, що руйнується позицією одного Орбана. Цікавим є те, що Європейський союз завжди розглядався як мирний проєкт. Як я сказав, погляд на нинішню ситуацію кардинально інший. Що потрібно Європі зараз? По-перше, 40 млн людей – ринок від України, колосальний як для Європи, де на даний час 400 млн споживачів. Наступне, але ще важливіше, – це 900 тис. армія. І перебуваючи в умовах загрози того, що підрозділи збройних сил Сполучених Штатів Америки можуть покинути Європу, для Європи ці 900 тис. – це порятунок.

У нинішній ситуації Європа й ті, хто розуміє можливий перебіг подій, поспішають. Більше того, є ще один надважливий аргумент. Усі балачки про сучасну техніку, безпілотні засоби, безпілотну авіацію розбиваються об дефіцит кадрів для будь-якої європейської армії. Нині є лише одна армія в Європі, яка здатна таким числом забезпечити тих, хто може освоювати й управляти безпілотною авіацією. Це Україна. Нині Україна є тим сталевим дикобразом, який захищає Європу.

І переважна більшість лідерів європейських держав це розуміють. Не усвідомлюють цього лише невігласи. Відтак Європа сама бажає поспішати в цьому плані, тому що можна запізнитися й опинитися в ситуації, коли вона буде піддана агресії Росії, фактично не матиме не засобів, а, власне, того, що називається manpower, тобто людського ресурсу, який здатен протистояти цій російській армаді.

Очевидно, що в цьому питанні доведеться приймати багато складних рішень. Насамперед це сільськогосподарські субсидії. Усі розуміють прекрасно потенційні можливості українського аграрного сектору. Друга річ – це окремі програми протидії корупції, тому що Україна інфікована заразою, яка прийшла з Росії. І в цьому відношенні необхідні спільні дії.

Додайте до цього ще так звані пункти Орбана – їх шість, і вони не зняті Орбаном з порядку денного, їх також треба реалізовувати. До того ж слід завжди пам’ятати, що у Франції, Нідерландах, Австрії, Німеччині маятник ставлення до питання вступу України коливається залежно від того, які політичні сили перемагають. І тому все може бути.

Для того щоб полегшити цей процес, європейці обговорюють питання вступу України, Грузії, Молдови, а також усіх шести країн Західних Балкан одночасно. Те, що в нас іноді називають пакетним голосуванням, включно з Косовом у цій ситуації. Таким чином, це дало б можливість рухатися спільно, однак це надзадача. Чи в силі Європа цю надзадачу розв’язати? І якщо всі інші, за винятком України, навіть пропускає Угорщина, то щодо України необхідний буде спеціальний регламент.

З іншого боку, Європа без України, не дай боже, якщо щось трапиться, не в силі захистити себе. Зрозуміло, що нинішня ситуація прямо натякає: агресивні кроки, які вчиняються Росією, і ці загарбницькі, імперіалістичні плани Трампа говорять про те, що Європа має кардинально посилитися – і економічно, і фінансово, і соціально. Я вже не кажу про силовий компонент.

По суті, мова йде про будівництво такої собі Священної Римської імперії в сучасному прочитанні. Хоча ми пам’ятаємо, як Вольтер назвав Священну Римську імперію – не святою, не римською і не імперією. Але, зрештою, це була європейська імперія. У кінці кінців вона справді базувалася на християнській ідеї. Однак, власне, імперські підходи її й погубили.

І в цьому відношенні тут необхідно, з одного боку, управляти цим процесом, розуміючи, що додання такої сили, як Україна, серйозно вплине на перебіг ситуації в Європі. З іншого боку, європейці розуміють: без України вони в боротьбі з російською загарбницькою, імперіалістичною, колоніальною політикою просто не встоять.

Усі чудово знають, що Орбан – це відвертий, прямий союзник Путіна. У цьому відношенні невипадково вже три роки, як у Європейському союзі всі прийняли це як факт і насправді ухвалюють рішення не 27 країнами й лідерами, а 26. Це вже прийнято як факт, і зрозуміло, що так буде й надалі – до моменту, поки Орбан чи хтось інший, хто прийде на його місце, не зможе влитися в спільні дії європейського співтовариства.

У цьому відношенні в Європі з’явилося бажання просто рухатися цим напрямком – ухвалювати рішення 26 голосами, ігноруючи будь-який вереск, який іде з боку Віктора Орбана та Угорщини. Тобто, по суті, йдеться про новий формат. Якщо раніше шукали консенсусу, то тепер у цьому відношенні 26 країн достатньо, щоб ухвалювати рішення і рухатися далі.

Джерело: Роман Безсмертний / YouTube

Опубліковано з особистого дозволу автора