2017-й був роком перемир'я на сході. І хай що говорять, цей крихкий мир незрівнянно кращий за війну G

Святкового вечора 1 січня нового 2018 року сиділа я в модерному європейському кафе. Поруч, Хрещатиком, під "Лента за лентою набої подавай" рухався смолоскипний хід із нагоди дня народження Степана Бандери.

Це – ми, українці, це наша країна, це наш Київ, і це наш Новий рік. 2017 рік був різним, але цього вечора мені захотілося згадати ось таке.

"Євробачення 2017". Наш квітучий травневий Київ, куполи наших святинь і наш Дніпро зробили візуальну картинку цього конкурсу найкращою з усіх попередніх, а режисери і продюсери зробили "Євробачення 2017" найкращим за всю історію конкурсу.

Безвіз. Цю перемогу "ми наближали як могли" протягом останніх 15 років. І ось саме у 2017-му це сталося, і це знаменно! Поки що це найбільша перемога на зовнішньополітичному фронті за роки незалежної України.

2017-й був роком перемир'я на сході. І хай що говорять, але цей крихкий мир незрівнянно кращий за війну.

Заручники. Повернення полонених наприкінці грудня – це перемога добра над злом. Господь почув молитви тисяч людей, це Господь нас почув.

Українське кіно здобуло найбільшу з усіх можливих перемог – найвідвідуванішим, найкасовішим став український фільм. Це більше, ніж "Оскари", "Фелікси" та інші "пальмові гілки". Це визнання нами, українцями, що українське кіно є, воно відродилося, і ми готові стояти у черзі по квитки на нього.

Про кіно як про рідну для мене стихію хочу сказати окремо. Те, що відродження української культури починається саме з кіно, – це окремий знак нашої сучасності. Тому що кіно сьогодні все ж наймасовіше й найдоступніше з усіх мистецтв. Воно найбільше підходить для сучасних носіїв: гаджетів, ТБ і кінотеатрів. Імовірно, тут і одна з розгадок цього феномену.

Але іронія в тому, що з 470 українських міст тільки в 70 є кінозали, а це значить, що тільки 30% українців можуть дивитися кіно в сучасних умовах. І, незважаючи на все це, лідер прокату – український фільм. І це найбільша наша культурна перемога.

Щойно говорила з моїм другом Андрієм Халпахчі, директором кінофестивалю "Молодість" і великим ентузіастом кіно. Він повернувся із Західної України, де в маленьких містечках показували сучасне українське кіно. Глядацький інтерес до нашого кіно колосальний, успіх надзвичайний. "Кіборги", "Припутні" і "Вулкан" показували по три сеанси на день, а люди йшли і йшли... Дякували і дякували.

І як би було добре, якби в наших містах, і у великих, і в малих, будували більше кінозалів, тому що один із феноменів кіно – це кінозал, де люди дивляться разом, а значить, вони всі разом переживають, сміються і плачуть. Так народжуються великі нації, великі ідеї й оновлені країни.

І ще добре було б, якби наша влада перестала мріяти продати кіностудію Довженка, а за це замість неї одержати якийсь житловий масивчик. Точно такий, яких уже у нас десятки.

Я дуже сподіваюся, що 2018-й просуне нас ще далі в нашому розвитку, у нашому загальному русі до нової України.

Джерело: "ГОРДОН"