Один iз докорiв мого сумлiння – я дуже мало дотримуюсь своє‎ï обiцянки писати листи ув'язненим

Давно не писала нiчого на сайт Гордона. Якось не було натхнення. Було що сказати, але не лежала душа викласти це на паперi... На цьому ресурсi я не пишу як полiтик Надія Савченко, я пишу як людина, українка на iм'я Надія. ‎Звичайнi людські переживання, про якi я не говорю як полiтик, я можу розказати тут як проста людина.

Одним iз докорiв мого сумлiння є те, що я дуже мало дотримуюсь своє‎ï обiцянки писати листи ув'язненим. Я iнодi пишу, але не кожному й не часто. Виявилось, що це не так легко, i навiть не через брак часу. Просто iз в'язницi писати листи на волю менi було значно легше. Там я не вiдчувала провини перед тими, у кого доля легша, а тепер вiдчуваю тягар на душi за те, що не можу допомогти так швидко, як би хотiлося, тим, у кого доля виявилася важчою за мою...

Нещодавно був черговий етап однієï великоï всесвiтньоï акцiï, яка щоразу має рiзнi назви, органiзовує‎ться рiзними людьми, але має єдину мету – пришвидшити звiльнення українських полонених і полiтв'язнiв. Ми знову з друзями писали листи нашим хлопцям у росiйськi в'язницi.

Я знаю, що не всi люди, що в неволi, люблять писати вiдповiдi на листи.‎ Та й отримувати листи декого в неволi просто дратує та втомлює.

Мене теж iнодi втомлювало, коли залишилося мало душевних сил. Але здебiльшого листи були мало не єдиним пришвидшенням часу в камерi-одиночцi. I менi листи допомагали.‎

Отож сподiваюся, що тi листи, що ми нещодавно написали, допоможуть нашим не впасти духом, не зневiритися та вiдчути, що про них не забувають, ïх не кидають!

Листи й тепер менi допомогають. Коли важко, коли спотикаєшся, а своï б'ють так, як колись чужi били... Люди нiби вiдчувають i пишуть менi листи пiдтримки. Пишуть тi, що колись писали у в'язницю, i тi, що ранiше не писали нiколи, але десь у життi зi мною перетиналися, чи навiть тi, що мене нiколи не знали та нiколи не писали менi ранiше.

Я вдячна вам за цi листи та дуже цiную вашу людянiсть, а iнодi й хоробрiсть. Бо написати листа пiдтримки вже не бранцi Кремля та Герою України Надіï, а токсичному полiтику Надіï Савченко – це iнодi буває небезпечно для людини...

‎Моï листи з в'язницi часто публiкували. Сьогодні я хочу опублiкувати кілька листiв, що надiйшли до мене вже на волi. Хочу з вами подiлитися кількома iсторiями та думками людей. Не заради бахвальства, щоб показати, що маю пiдтримку, а щоб ви могли почути iншу думку та глибину думки людей, якi менi пишуть.

Перша iсторiя така. Мені у в'язницю писав один чоловiк. Вiн росiянин, але вже давно живе у США. Листуючись із ним, ‎я зрозуміла, що не всi росiяни народжуються рабами...
Цитую його останній лист до мене. Сподiваюсь, ви вiдчує‎те вроджений веселий гумор цiєï людини, який допомогав i допомогає менi витримати тяжкi випробовування в життi.

"Оружие политика – Слово.
Ты – удивительная девушка, цельная личность и воин от Бога, 
И не политик :))))
Но для приличного человека это скорее комплимент.
Было бы странно ожидать фонтаны красноречия вот того, кто сделал себя молчанием, одиночеством и голодом. 
Свой Небесный бой Ты выиграла блестяще.
А больше всего я люблю тебя за то, что в конце Ты сломала правила жанра – не умерла, а выбрала жизнь. Чем, конечно, до глубины души оскорбила всю добропорядочную публику:)))))
Они ведь так умеют любит мертвых:))))
А то, что на их глазах произошло чудо и Ты жива – это так "неприлично"!
Лично я безумно рад, 
Мне нравится фраза из фильма "Обыкновенное Чудо":
"Стыдно убивать бесстрашных и горячих, чтобы расшевелить трусливых и холодных"

Удачи Тебе!"

‎
‎Друга iсторiя. Наступний лист уразив мене своєю приємною несподiванкою та поряднiстю людини. Надійшов вiн менi на офiцiйну пошту народного депутата у Верховну Раду.

Це сталося пiсля мого вiзиту до Миколає‎ва, де правокатори вiд мiсцевого осередку партïï "Батьківщина" спробували сформувати суспiльну думку, що АТОшники проти Надії Савченко, кинувши в мене яйцями та розповiдаючи на камери брехливi iсторiï, що, визволяючи мене з полону, загинули хлопцi з 80 ОДШБр. Насправдi ж вони загинули до того, як я пiшла в дорозвiдку та потрапила в полон.

Але зараз я хочу написати не хронологiю того бою, я вже описала ïï у своïй книзi "Сильне iм'я Надія", яку написала у 2015 році, ще перебуваючи у в'язницi. Вона є у вiльному доступi в iнтернетi, і кожен охочий може ïï прочитати та знайти в нiй вiдповiдi на всi своï запитання, а не слухати та переказувати плiтки.
‎
‎У цiй iсторïï я хочу написати вам про вчинок людини. Пiсля широко розкручених в iнтернетi вiдео мого вiзиту до Миколає‎ва менi написав один із тих вiйськових, хто був тодi в бою 17 червня 2014 року пiд Металiстом. Його лист я процитую, замiнивши поясненнями всю iнформацiю, розголошення якоï може завдати шкоди людинi та розголосити вiйськову таємницю.

‎Я хочу лише донести до вас суть тих слiв, якi допомогають менi триматись у тяжкi хвилини. I дякую автору цих слiв за правду та за офiцерську честь!

"Пишу не со своей почты. Своей пока нет. Хотел сказать спасибо за помощь моим пацанам под Металлистом. Ты их мотала в зеленке. Спасибо за "позивний хлопця, якому я віддала свій жгут, надаючи першу медичну допомогу". (прізвище й ім'я командира, який написав мені цей лист) (підрозділ, який приймав участь в бою під Металістом 17 червня 2014 року) 80-ї ОДШБр. Держись!"

Отакий короткий, але такий по сутi лист офiцера офiцеру.‎ I не кожному зрозумiти, як багато означають цi слова...‎

Честь имею!
‎
‎Вiрш людини, що не народилася рабом у Росiï.

Джерело: "ГОРДОН"