Сьогодні була найжорсткіша ТКГ на моїй пам'яті. Вони дістали навіть дипломатичного Кравчука

Сьогодні була найжорсткіша ТКГ на моїй пам'яті. Вони дістали навіть всетерплячого, дипломатичного Кравчука!

Проста і зрозуміла, здавалося б, річ – якщо [представники окремих районів Донецької та Луганської областей] України не є членами тристоронньої контактної групи (Україна, Росія, ОБСЄ), то як можна розглядати на рівні ТКГ документ, поданий цим не членом? Тим більше, що в мінському комплексі заходів, до виконання якого нас постійно закликають росіяни, функції [представників] ОРДЛО чітко визначено: погоджувати і консультувати. Нічого іншого щодо політичного врегулювання там немає.

Тим більше, що я теж представник ОРДЛО, але я не хочу мати нічого спільного з тим, що роблять і коять представники ОРДЛО, запрошені на переговори російською делегацією.

Водночас усі рішення, напрацьовані у ТКГ,  імплементуватиме або не імплементуватиме Верховна Рада України. А як вона може імплементувати план щодо врегулювання конфлікту, якщо друга сторона конфлікту (яка фінансує і контролює його) не хоче подавати його від свого імені як член ТКГ і учасник переговорів, а просовує від не члена, який не несе жодної відповідальності за невиконання ухвалених рішень ? Навіть більше, ці не члени зацікавлені в тому, щоб конфлікт не закінчувався, тому що поки він триває – вони "міністри" і "полпреди", а ким вони будуть у разі його закінчення? Дрібними клерками в Росії?

Зрештою, ми ж готуємо документи, мирні плани не для того, щоб вони були, а щоб їх виконували, щоб вони працювали, щоб конфлікт дійсно припинився. Але тоді знову стає актуальним питання про легітимність суб'єктів і процесу підготовки цих документів, а також відповідальності за їх виконання. А яка відповідальність у не суб'єкта?

Здавалося б, якщо Росія зацікавлена у врегулюванні конфлікту, а не просто в суб'єктивізації ОРДЛО чи звинуваченнях України у зриві домовленостей, вона офіційно надсилає цей мирний план від свого імені як учасника ТКГ – і процес пішов! Незалежно від того, подобається нам цей план чи ні, ми були б змушені з ним працювати – переговори є переговори. І нам абсолютно не важливо, де його підготували: на окупованій території, у Москві чи в Північній Кореї, наприклад. Нам важливо, щоб був легітимний суб'єкт подання документа і відповідальний за його виконання.

Але в Москви своя логіка. Сьогодні на ТКГ, на чергове прохання Кравчука до РФ офіційно надати у ТКГ план дій від російської делегації або подати план ОРДЛО від імені російської делегації [голова делегації РФ Борис] Гризлов заявив, що якби такий план і з'явився, то це було б втручанням Росії у внутрішні справи України, на що Росія, звісно ж, піти не може... Відсміялися? Можна продовжувати? Якщо в Москви немає бажання брати на себе відповідальність за досягнуті домовленості, якщо вона й далі грає в посередника, а не учасника переговорів, то очевидно, що всі ці "дорожні карти" розраховані не на мирне врегулювання, а просто на суб'єктивізацію маріонеток і зниження ролі "Нормандської четвірки", у якій Росія виявилася одна проти трьох. Сьогодні на ТКГ це було особливо явно.

На жаль, мушу зазначити, що, на мою суб'єктивну думку, ОБСЄ відіграє роль інструмента Кремля, а не посередника і модератора. Упередженість помітна вже не тільки на рівні робочих підгруп, а й на засіданнях ТКГ. Я вже не кажу про те, що представники ОБСЄ не помічають заяв представників ОРДЛО від Росії, коли вони називають себе трьома літерами ["Л/ДНР"] або "республіками", – ідеться про елементарну повагу, коли перший президент України піднімає руку, щоб висловитися, а його не помічають, передаючи слово трьом літерам. Коли Гризлов хоче щось сказати, він просто вмикає мікрофон і каже...

Нас, представників ОРДЛО від України, ОБСЄ взагалі намагається не бачити, хоча наш статус нічим не нижчий за запрошених російською делегацією не членів з окупованих РФ Донецька та Луганська. Мінські угоди і саме поняття "тристоронньої контактної групи" ОБСЄ трактує чомусь виключно в московському ракурсі.

Я не скаржуся, а описую ситуацію, яка, по-моєму, рухається до того, що Україні доведеться міняти тактику переговорів у мінському процесі. Якщо ми не хочемо ще шість років ходити по колу безглуздої крові, окресленому московським циркулем, нам доведеться щось міняти. А ми не хочемо. Навіть на суб'єктивному рівні помітно, що нахабство Москви й упередженість ОБСЄ змінюють настрої в делегації. Час називати речі своїми іменами. Навіть якщо це не дипломатично.

Джерело: Сергей Гармаш / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора