Виявилося, виграти вибори недостатньо. Потрібно ще зуміти взяти владу G

Третій тур Володимира Зеленського, або Як "зламати систему"

В Україні міжвладдя.

Порошенко вже не президент, а Зеленський ще не президент. Перший роздає звання, нагороди і розставляє при владі своїх людей, страхуючи завойовані позиції та активи. Другий – вимагає від Ради термінової інавгурації і називає нардепів дрібними шахраями. До речі, Петро Олексійович вірний слову: сказав, що в його команді більше не буде друзів і бізнес-партнерів, і вирішив позбутися токсичних персонажів, залишивши цей "спадок" наступнику.

Виявилося, що виграти вибори недостатньо. Потрібно ще зуміти взяти владу.

Щоб виграти вирішальний "третій тур" і взяти владу, Зеленському потрібно продовжувати залишатися людиною

Що ж має зробити Володимир Зеленський, щоб узяти владу? Вимагати щонайшвидшої інавгурації, щоб розпустити парламент? Поставити нових людей на чолі силового блоку? Не в'їжджати в будівлю на Банковій, знайшовши нове місце для нової адміністрації? Скоротити держапарат у десятки разів? Доручити новому прокурору розпочати розслідування справ про корупцію всього оточення колишнього президента? Не дати можливості Порошенку залишитися в політиці, оскільки це прямий шлях до його повернення у владу і реваншу клептократів? Перезапустити судову реформу, відновивши весь кадровий склад судової системи? Призначити таких генпрокурора, голову СБУ та силовиків, які вичистять авгієві стайні української топ-корупції?

Так, усе це важливо. І все це необхідно зробити. І можна дозволити собі будь-які радикальні дії, поки 70-відсоткова підтримка нового президента не розтане вже за місяць. Із 54% підтримки Порошенка навесні 2014 року щонайменше половина вже восени, на парламентських виборах, відійшла до "Народного фронту". Причина – усі очікування й обіцянки, пов'язані із власником Roshen, виявилися марними.

Щоб виграти вирішальний "третій тур" і, нарешті, узяти владу, Зеленському потрібно продовжувати залишатися людиною, яку підтримує не менше ніж 70% виборців. Як? Для початку новому президенту необхідно усвідомити, яку ж місію визначила йому історія в особі більшості українського народу. Чого насправді чекають від нього всі ті, хто голосував за нього у другому турі?

Ми часто вимовляємо цю фразу – змінити систему. Про це багато говорять експерти та прості громадяни. Але я ніколи не чув виразного і чіткого формулювання, яка ж у нас система і що в ній треба змінювати. Тільки відповівши на ці запитання, можна здобути ключ до перемоги.

Наша політична система – це тіньова держава. Її будівництво почали ще першого президентського строку Леоніда Кучми. Усі наступні роки незалежності цю тіньову державу продовжують будувати, захищати, розширювати та модернізовувати наші президенти та їхні команди.

Тіньова держава не має публічної ідеології, цілей і геополітичного курсу. Їй цього не потрібно. Ця держава визначає головне: хто володіє і розпоряджається основними активами та ресурсами в Україні. І це невелика група людей – керівний клас, який створив для себе можливість володіти і перерозподіляти державні ресурси, активи, фінансові потоки, у вигляді президентської вертикалі та лобістських груп – партій у Раді. Водночас усі інші громадяни змушені жити в системі станово-феодальної економіки. Принцип її роботи – той, хто при владі, отримує найжирніші шматки. Хто далі – задовольняється крихтами. Меншості – все. Більшості – небагато. Меншості – безкарність. Більшості – свавілля силовиків та чиновників, позбавлення реальних прав, державні побори і відсутність державного сервісу.

Керуючи силовим блоком, президент розподіляє основні ресурси й активи. Енергетика, газ, нафта, металургія. У Раді, в уряді й у кабінеті прем'єра різні групи та угруповання розпоряджаються меншими активами і капіталами. Під куполом парламенту народні обранці не стільки визначають закони, за якими нам жити, скільки захищають свої корпоративні й особисті преференції, оформлюючи свої транзакції, домовленості та інтереси документально – у вигляді запитів, розпоряджень і законопроектів.

Така система безвідмовно функціонує в Україні протягом багатьох років. Без особливих змін переживає Майдани і бунти – великі Майдани (у 2004-му і 2014 роках) і Майдани менші (Революція на граніті, податковий, мовний Майдан тощо). Зміну представників керівних кланів на Банковій та інші вихори історії.

А ще цю систему від решти світу і неосвічених громадян заховано за інформаційну ширму. Саме тут декларують геополітичні курси та ідеології, тут дбають про благо народу. Це так звана публічна держава, яка насправді є симулякром. Як намальований камін у комірчині тата Карло – начебто вогонь є, але не гріє. А там за ним – потаємні дверцята, де і зберігають справжні скарби.

За часів Порошенка на службу було поставлено цілу армію бійців і ботів, які заполонили весь інформпростір

Потрібно віддати належне Порошенку. Саме за його правління тіньовою державою дії зі створення інформаційної ширми, що прикривала цю систему, були незрівнянно активнішими, ніж за всі попередні роки. Сотні провладних спікерів на ТБ, активна робота з лідерами думок, ручні блогери, телезірки, експерти, співпраця з громадськими організаціями та грантоїдськими майданчиками, штаби й агентства з роботи із громадською думкою та з дискредитації політичних конкурентів, інформаційні ресурси – в ефірі й у мережі. Це вам не В'ячеслав Піховшек, який колись самотужки захищав владу Кучми. За часів Порошенка на службу було поставлено цілу армію бійців і ботів, які заполонили весь інформпростір і ввійшли в найпотаємніші куточки громадянського суспільства.

Сьогодні ця ширма, наче з пазлів, складається із соціально резонансних законів (люстрація, мовний закон, курс на НАТО та ЄС), децентралізації, безвізу, 144 реформ, Конституції, армії, мови, томосу... Словом, усього, що Петро Олексійович вважає своїми заслугами. До того ж, якщо уважно розглянути кожен елемент цієї ширми, виявиться, що він або не працює, або працює не так. А якщо зазирнути за ширму – побачимо маєтки в Марбельї, фабрики в Липецьку, будинки на Радіальній, 5, "Роттердам плюс", Медведчука вночі на Банковій, Кононенка, який наглядає за нардепами, сітки Березенка, хрещеників в оборонпромі – Свинарчуків, орденоносного Гелетея, генеральські звання Демчини, російські паспорти Семочка і шикарний відпочинок на Мальдівах. Потрібно мати воістину особливо стійку до моральних терзань психіку, щоб вірити в одне і не помічати іншого.

Саме цю систему сьогодні, і потрібно президенту Зе демонтувати. І наївно вважати, що туди достатньо делегувати "чесних людей". Ми добре знаємо, що буває з руками, які "нічого не крали", коли вони стають президентськими. Ці руки займаються бджолами, пасіками та Батурином, а управління тіньовою державою беруть на себе "любі друзі".

До управління тіньовою державою випадкова людина прорватися практично не може

Але й у такої системи є своя ахіллесова п'ята. Точка біфуркації. Голка смерті, яку можна зламати, як у казці про Кощія Безсмертного. Вірніше, є цілі два слабкі місця – дві загрози її існуванню.

Перша – ця система несправедлива. Коли одним – усе, а іншим – беззаконня, обділена більшість постійно відчуває бажання відповісти на цю несправедливість соціальним запитом на відплату, що переростає у прагнення мати право на повстання. І від цього не рятує інформаційна ширма, навіть дуже талановито організована.

Загроза друга – це вибори. Той рідкісний випадок, коли раз на п'ять років більшість громадян, обурених несправедливістю цієї системи, має право взяти участь у розподілі влади.

Керівний клас, звісно, робить усе, щоб законопатити цю прогалину в системі. Нам кажуть, що вибори – дуже дороге задоволення. Тому часто проводити їх не можна. Так, вибори – захід не з дешевих, якщо проводити їх за технологіями минулого століття. Потрібно виділяти бюджетні кошти на оплату роботи приблизно 30 тис. виборчих дільниць, членів комісій. А ще є окружні виборчі комісії і цілий апарат Центральної виборчої комісії.

Влада вигадала багато способів, як нівелювати небезпеку виборів або звести їх небезпеку до мінімуму. Приміром, було збільшено строки повноважень виборних посад. На сьогодні вони становлять уже аж п'ять років, щоб максимально уповільнити ротацію влади. Є партійні квоти для членів ЦВК із метою її контролю керівною верхівкою. Досі зберігається підрахунок паперових бюлетенів, розтягнутий у часі, щоб мати можливість "підправити" результати голосування.

А всім новим учасникам виборчих перегонів потрібно витратити мільйони гривень не тільки щоб зареєструватися і дістати право поборотися за владу, але і для того, щоб захистити свій результат.

Користуючись необмеженими фінансовими, адміністративними і медійними ресурсами, головні власники країни, конкуруючи за владу між собою, на кожних виборах виливають на простих громадян неймовірну кількість брехливих обіцянок, наклепу на конкурентів, ну і, звісно, розгортають свої системи підкупу. Від підвищення пенсій до субсидій на "комуналку". І все разом це дає ефект – до управління тіньовою державою випадкова людина прорватися практично не може.

Українці змогли обрати нового президента лише тому, що влада ще не придумала, як остаточно ліквідувати вибори

Але іноді система дає збій. У квітні 2019-го невдоволення соціальною несправедливістю, помножене на право голосувати, привело до того, що за ширму вдалося проникнути людині не із системи. Коли за нову людину, а вірніше, проти чинної влади, виявилися готовими проголосувати понад 70% виборців, усі зусилля можновладців виявилися неефективними. Українці змогли обрати нового президента лише тому, що влада ще не придумала, як остаточно ліквідувати вибори.

Не компетенція, харизма чи команда Зеленського, а 73% виборців змогли посунути з насидженого місця головного олігарха у країні. Так що ж потрібно зробити Володимирові Зеленському, щоб, на відміну від Порошенка, увійти в історію як політик, який зумів скористатися історичним шансом і змінити Україну? Необхідно слабкість системи – вибори – перетворити на свою найсильнішу зброю.

Розпускати парламент чи ні? Великого значення це не має. Ми однаково будемо його переобирати. Або наприкінці літа, або восени – коли б не було призначено вибори. Але Зеленському обов'язково потрібно зберегти ці 70% підтримки. А для цього необхідно запропонувати людям те, що буде зрозумілим і бажаним для кожного громадянина, незалежно від того, де вона живе – на заході чи на сході, – більшість має вирішувати, якою буде влада не раз на п'ять років, а регулярно. Гарантовано і без втручання в цей процес чинної системи. Отож, саме це і є народовладдя.

Сам Зеленський уже говорив про діджиталізацію держави та народовладдя. Саме це й потрібно зараз запропонувати українцям. Тільки не у вигляді нових малозрозумілих слів, а в конкретному алгоритмі.

Зеленський може презентувати в парламенті новий виборчий кодекс, який переведе нашу виборчу систему в онлайн-голосування

Відразу після інавгурації Володимир Зеленський може презентувати в парламенті новий Виборчий кодекс, який переведе нашу виборчу систему в систему онлайн-голосування. Це різко змінить політичну реальність у країні і дасть безліч вигод більшості українців.

Будьмо чесними. І це дуже не сподобається багатьом нашим "демократам", що борються за "новий" виборчий кодекс, який уже є в Раді. Нам кажуть, що потрібно лише прибрати мажоритарку, знизити прохідний бар'єр і дати можливість створювати блоки. Однак це нічого за суттю не змінює. Ми вже обирали парламент за партійними списками – у 2006-му й у 2007-му. Були й різні прохідні бар'єри. Були політичні блоки. Але хіба це змінило систему? Усе це робили аж ніяк не для виборців. Усе це було про те, як зручніше боротися за владу деяким нашим політикам.

Конфлікт між депутатами, обраними за мажоритарними округами, і тими, хто приходить у Раду за списками партій, можна врегулювати створенням двопалатного парламенту. Одних депутатів потрібно обирати для законотворчості. Інших – для того, щоб вони представляли інтереси жителів окремих територій. У різні палати.

Але вирішальне значення має тільки одне запитання: чи може простий виборець по-справжньому впливати на владу? І чи є механізм, який би дав змогу активному громадянину не просто раз на багато років проголосувати "за" або "проти", але й досить регулярно брати участь в управлінні країною?

Українським політикам дуже хотілося б вічно жити у країні, де голосують самі пенсіонери раз на п'ять, а то й 10 років. І є тільки радіо, телебачення й газети. А в тисячах виборчих комісій на виборчих дільницях під час підрахунку голосів працюють члени їхніх партій. Але технології давно й невідворотно змінюють цей світ. Блокчейн і онлайн-платформа для голосування – це те, що може знищити монополію на владу тіньової держави, перетворюючи її на державу публічну.

По-перше, система онлайн-голосування різко змінить баланс на користь соціальної справедливості для більшості громадян.

По-друге, це незрівнянно дешевше для бюджету, ніж нинішня громіздка паперова система. І це дає можливість проводити голосування значно частіше, ніж зараз. Політики зможуть витрачати кошти тільки на свою інформаційну кампанію, яка перетвориться не на боротьбу адмінресурсів, сіток підкупу, партійних структур, а на боротьбу ідей.

По-третє, підрахунок голосів завершують за секунду після закінчення голосування. І це важливий чинник, що ускладнює будь-які фальсифікації.

По-четверте, блокчейн-система унеможливлює будь-яке втручання у процес голосування і під час підрахунку голосів.

Час виконати запит українців, озвучений ще у 2004 році, – закон один для всіх

Під час електронного голосування ЦВК ліквідують у тому вигляді, у якому вона існує зараз. Необхідний новий орган, абсолютно незалежний від влади. Його членів також мають обирати громадяни прямим голосуванням, вони не повинні залежати від впливу політичного класу.

Це й може стати фундаментом побудови нової, публічної держави, початком реформи всього державного устрою на основі електронного перепису населення, електронного паспорта виборця, громадянина і платника податків. Завдяки цьому можна буде зрозуміти, скільки ж насправді у країні громадян-виборців.

Щоб проголосувати, треба буде завести особистий кабінет громадянина в мережі. Тим самим автоматично зусиллями народу буде сформовано електронний, актуальний і "живий" реєстр виборців. Держава практично нічого не витратить на створення такого реєстру – усі громадяни будуть реєструватися самостійно. Потрібно лише забезпечити для цього технічну можливість.

Така система значно підвищить якість кожного голосу й ускладнить дію систем підкупу. Особливо якщо продумати, як підвищити відповідальність громадян за право голосувати. Не потрібно буде приходити на виборчу дільницю, оформляти відкріпний талон, не обов'язково перебувати за місцем прописки або взагалі у країні. Проголосувати можна буде з особистого онлайн-кабінету за допомогою комп'ютера або смартфона, у будь-якому місці, де є інтернет. Навіть за кордоном.

Нова система виборів – це не тільки спрощення голосування для виборців. Це цілий пакет законів, які б зробили можливим проведення національних і місцевих референдумів. З'явиться механізм, за допомогою якого їх можна буде проводити часто та з будь-яких питань. Регулярно залучати громадян до ухвалення рішень щодо тієї чи іншої проблеми. А не вирішувати все в закритих кабінетах, кулуарно, з огляду на особисті інтереси й вигоди. Це відразу дасть можливість широкому колу громадян брати участь у законотворчості, визначати їхнє ставлення до законів, які ухвалює парламент.

Це дасть можливість нарешті зробити реальним механізм імпічменту. Оголосити імпічмент президенту зможе як парламент на підставі думки народу, так і сам народ зможе висловити недовіру президенту і парламенту на основі зібраних голосів. Зрозуміло, потрібно скасувати недоторканність усіх без винятку представників влади. Час виконати запит українців, озвучений ще у 2004 році, – закон один для всіх.

Щоб зберегти нинішню підтримку, Зе потрібно дати реальні можливості більшості українців брати участь в управлінні країною

Так можна буде впровадити інструмент визначення довіри або недовіри до влади. Щорічно можна буде оцінювати роботу влади. І якщо половина громадян, які зареєстровані у системі і мають право голосу, за допомогою онлайн-голосування висловить недовіру президенту або парламенту – це автоматично має приводити до їхньої відставки і нових виборів. Також це дасть можливість відкликати будь-якого депутата, відправляти у відставку будь-якого чиновника, міністра або мера міста, що не виправдав довіри українців.

Можливо, варто подумати і над скороченням строку повноважень глави держави та парламенту з п'яти до трьох років. Регулярна і частіша ротація – як пришвидшений метаболізм: завжди на користь соціальному організму суспільства.

Володимир Зеленський має запропонувати парламенту нову виборчу систему та діяти далі як досвідчений політик. Якщо Рада не прийме його пропозиції, це дасть президенту легітимне право розпуску нинішнього парламенту.

Якщо розпустити Раду не вийде і нові правила виборів ухвалити в парламенті не вдасться, потрібно йти на парламентські вибори. Хоч улітку на дострокові, хоч восени на чергові. Але щоб зберегти нинішню підтримку, Зе потрібно буде йти до парламенту з пропозицією – насамперед дати реальні можливості більшості українців брати участь в управлінні країною. Замість регулярних майданів та акцій протесту. І разом із виборами Ради виносити свої пропозиції на всеукраїнський референдум. Це дасть йому можливість або через більшість у Раді, забезпечену  партією "Слуга народу", або спираючись на результати референдуму про підтримку свого пакета законів про пряме електронне народовладдя, змінити виборчу систему.

Іноді корисно повчитися й у батьків самої системи. Пам'ятаєте, як Кучма у 2000 році проводив свій референдум, беручи під контроль Раду? Щоправда, Данилович так і не виконав побажання тих, хто голосував, – обмежити недоторканність нардепів, скоротити чисельність парламентарів до 300, зробити Верховну Раду двопалатною. Наш другий президент просто використав референдум як інструмент шантажу незговірливих депутатів, не збираючись вносити зміни до Конституції.

Готовність Зеленського зламати систему – єдине, що допоможе йому не пошкодувати про те, що він потрапив у задзеркалля вітчизняної влади. Головне – пам'ятати, що грати треба не за правилами і процедурами самої системи. Так її не перемогти. Це як спроба виграти у наперсточника. Ви ніколи не виграєте, тому що правила цієї гри – як таємні, так і явні – придумав сам наперсточник.

У хитруна можна виграти тільки в один спосіб – прийти з командою підтримки, дати йому у вухо і відловити з допомогою друзів усіх його поплічників, які затесалися в натовп навколо гравців і допомагали йому розводити лохів. Наперстки відбирають, на руки надягають наручники. І всю компанію здають поліції. По-іншому грати і намагатися виграти в аферистів немає жодного сенсу.

Джерело: "ГОРДОН"