Хтось на Банковій вирішив повоювати з Йованович, не розуміючи очевидного – оголосили війну не послу, а Держдепу, американській дипсистемі загалом
Конфлікти між американськими партіями – не привід для офіційного Києва воювати з дипломатичною системою США, зазначив редактор сайта "Європейська правда" Сергій Сидоренко.
Отже, схоже, що наша влада справді вирішила вести війну з послом Йованович, за будь-яку ціну для держави... Тепер більш чітко ясно, що це не самодіяльна брехня Луценка – а санкціонована.
Причому Йованович цього року все одно їде з України, у неї строк виходить. Але хтось на Банковій вирішив, що під кінець варто повоювати з нею, не розуміючи очевидного – що вони оголосили війну не послу, а Держдепу, американській дипсистемі загалом.
У мене тут є одна аналогія. Точніше, дві.
1. Літо 2011 року. Час Януковича. Спікер МЗС Волошин наїжджає на посла Франції Жака Фора і поширює... фейк про те, що посла відкликають з України за "підтримку опозиції". Бодання із Фором тоді було вже тривалим, проти нього поширювали брудні чутки. Усі розуміли, звідки це йде, але все було "джерелами". Та коли Київ вийшов із публічною офіційною заявою, то Париж відверто офігів.
Як наслідок, Україна суттєво втратила довіру в Парижі. Фору (реально крутому і проукраїнському дипломату!) показово продовжили термін перебування на посаді посла. Після нього, до речі, приїхав посол, який не любив Україну, але це вже інша історія.
2. Весна 2012 року. Знову час Януковича (бо такої фігні із західними партнерами більше ніхто не робив – тільки вони й нинішні). МЗС починає комплексну – і відкриту, і закулісну – боротьбу з тодішнім послом ЄС в Україні Пінту Тейшейрою. Помилки історії з Фором врахували і діяли переважно за кулісами. Боролися захоплено, творчо... на кількох фронтах.
Тейшейра, щоправда, і без того завершував свою каденцію, але війна Києва проти нього довела багатьом у Брюсселі, що він був гарним послом. Але декого, на кшталт профільного комісара, що дуже тісно працював з Клюєвим, вдалося переконати у зворотному.
Як наслідок, Тейшейра все одно після від'їзду добре влаштувався (бо того комісара мало хто слухав), але учасники тієї травлі загалом вважали, що досягли успіху.
Те, що послом України в Брюсселі тоді був Єлісєєв, прошу вважати співпадінням і випадковістю.
P.S.: Як би так декому пояснити, що США – це зовсім не ЄС. І навіть коли між американськими партіями є конфлікти, це ще не привід для нас воювати з їхньою системою. Навіть якщо в якийсь із моментів ми комусь із американців цією війною допоможемо – це не скасовує хибності тактики...
Але, боюся, уже пізно пояснювати.
Джерело: Сергій Сидоренко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора