Ми здобудемо перемогу набагато легше, якщо й далі воюватимемо з невмотивованими росіянами. Тому нам не потрібно бити у відповідь по їхніх домівках

Спочатку у бій відправили російську армію. Коли вона стала різко скорочуватися, заманили z-упоротих і любителів легких грошей. Потім додали спійманих на вулицях Донецька і Луганська. Потім зеків. А коли й уся ця дика суміш вичерпалася, оголосили мобілізацію.

Але, о диво, у країні, де перемогла пропаганда, тих, хто втік за кордон, виявилося більше, ніж мобілізованих. Так, деякі прийшли самі, деякі пішли за повісткою, як Герасим до ставка. Але втекло набагато більше.

Як же так? Річ у тому, що війна в Україні досі "не їхня війна". Такою, лише за масштабом значно меншою, була війна в Афганістані для радянських громадян – молодиків відправляли кудись, пояснюючи по телевізору незрозумілою геополітикою.

Такою була перша чеченська. Так, жителям "великої країни" було прикро зливати невеликому народу, але по правді – хрін із ними, з тими чеченцями.

Тому перед другою чеченською Путін зробив майбутню бійню їхньою війною, підірвавши російські будинки і викликавши хвилю обурення до "чеченських терористів". Уже не віртуального, а реального – ось вони, руїни.

Ви можете заперечити, сказавши, що зараз більшість росіян підтримують війну з Україною. Так, це правда. Але вони підтримують її у телевізійному режимі. Це їхній телесеріал про війну, а не їхня війна. Дивитися вигадки Конашенкова набагато легше, ніж помирати в окопі.

Я був упевнений, що перед російським вторгненням Путін влаштує ще один "гляйвіц" для переведення мотивації на інший рівень. На мій подив, обійшлося. Вирішили, що казок про "вісім років" буде достатньо. Прорахувалися й тут.

Зараз, коли російські ракети влучають у наші мирні квартали частіше, ніж у критичну інфраструктуру, я часто зустрічаю емоційні заклики: "Нам теж треба шарахнути по їхніх домівках, щоб знали!"

Хочу нагадати, що наша мета – не "щоб знали", а перемога. І її буде досягнуто набагато легше, якщо ми й далі воюватимемо з невмотивованим, насильно зігнаним стадом, а не з людьми, які втратили дружин і дітей.

Мотивація – наша головна перевага. Та сама перевага, яку не змогли прорахувати західні аналітики. Українська армія воює за свою землю за повної підтримки українського народу. А російські телеглядачі нехай виривають від досади волосся і вставні щелепи. Нехай для них це буде серіал із поганим кінцем.

Україна має стати чорною дірою, з якої немає повернення. Жах від потрапляння у гравітаційну вирву, який починається біля дверей військкомату, має бути сильнішим за страх перед каральною машиною Кремля. Ми маємо почути хор: "Ось нехай Путін і воює!" І цей час наближається.

Джерело: Шрайк / Telegram

Опубліковано з особистого дозволу автора