Ситника 2015 року теж критикували, але НАБУ за його керівництва незалежність виявило повною мірою. Хоча цього разу навряд чи на нас чекає така сама історія

Про всяк випадок – трабл у конкурсі на директора НАБУ стався на рівні комісії, яка дібрала трійку не найкращих кандидатів, і далі вже Кабміну (насправді ОП) залишалося просто призначити того, хто до них ближчий.

Адже однією з головних вимог до директора НАБУ, разом із чесністю і професіоналізмом, є незалежність від влади. Тому що залежний директор НАБУ, очевидно, не сприятиме якісним розслідуванням проти тих, із ким має "гарні стосунки".

Серед 11 "півфіналістів" були гідні призначення люди за всіма трьома критеріями. Але вони у фінальну трійку чомусь не потрапили.

І головний сум тут у тому, що процедуру добору вважали якісно прописаною, а рішення комісії значною мірою залежали від "міжнародників".

Тому формально все ок, а на ділі херня якась.

Отже, доведеться повертатися на крок назад і намагатися зрозуміти, що під час прописування "правил гри" зробили не так, і виправляти помилки. Але це вже матиме значення за сім років – такий строк повноважень.

А поки маємо те, що маємо.

Додам наприкінці не те щоб оптимізму, але трохи контроверсійності. Артема Ситника, якого призначили директором НАБУ 2015 року, одразу після його перемоги також критикували й підозрювали. Але в підсумку, хоч НАБУ і не можна сказати, що виблискувало ефективністю, незалежність змогло виявити повною мірою.

Навряд чи на нас чекає така сама історія, але завжди треба залишати якийсь шанс.

Джерело: Шрайк / Telegram

Опубліковано з особистого дозволу автора