Захоплення Лисичанська – лише привід для слинявих реляцій із телеекранів у РФ. Нехай Путін вважає, що прогризання зубами бетону – це те, що йому потрібно

Фото: Роман Шрайк / Telegram

Отже. Росія повністю (але тимчасово) окупувала Луганську область. Що це змінює?

З військового погляду нехай розповідають військові аналітики, я можу тільки сказати, що вигини лінії фронту, які світять кишенями і загрожують котлами (яких наші, дякувати Богу, щоразу уникали), мені абсолютно не подобалися. Тепер фронт рівніший, а це означає, що для створення нових кишень РФ доведеться знову пробивати головою стіну. А голова від цього міцнішою не стає.

З політичного погляду Путін може ухвалити рішення про проведення багатостраждального референдуму про входження "Луганської республіки" до РФ. Наприклад, 11 вересня, у так званий "єдиний день голосування".

Ось тільки фронт зовсім поряд. І склади на окупованих територіях будуть вибухати так само інтенсивно. І навряд чи до вересня на цих самих територіях настане тиша і благодать. Звичайно, шизонутим немає межі, і можна покидати туалетний папір в урни і в таких умовах. Але якось неакуратно вийде.

До того ж брати по розуму з "ДНР" досі далекі від поглинання внаслідок руйнування всієї Донецької області. І, напевно, у Кремлі хотіли б провести два референдуми в один [день].

Але я не думаю, що повна окупація Донецької області колись відбудеться. Мало того, сподіваюся, що до 11 вересня фронт рухатиметься зовсім в іншому напрямку.

Тому захоплення околиць Лисичанська – поки що лише привід для слинявих реляцій із російських телеекранів, і не більше.

Нехай Путін вважає, що ось ці повільні прогризання зубами бетону – це те, що йому потрібно.

Як я вже писав: "Стоїть завдання перемогти, але так, щоб Путін не зробив різких рухів. Перефразовуючи приказку, якщо щура кинути в окріп, він вистрибне, якщо опустити в теплу воду і повільно довести до кипіння, він звариться. Тож доведеться варити цього щура повільно, потихеньку перемелюючи російське озброєння до рівня крем'яних рушниць і палиць-кидалок. Сточуючи щурові зуби до стану, коли буде неважливо, скільки там народжують баби, якщо бабонародженим воювати не буде чим".

Вірю, що так і буде.

Джерело: Роман Шрайк / Telegram

Опубліковано з особистого дозволу автора