Подивилася фільм росіянина, який отримав "Оскара". Висновки сумні

Mr. Nobody Against Putin.

Подивилася фільм росіянина, який отримав "Оскара" за найкращу документалку.

Якщо зняти весь цей гуманістичний серпанок про "всі народи – жертви цієї війни", висновки сумні.

Ми – демократія з усіма її плюсами і мінусами.

Вони – СРСР, що повстав із мертвих, відтворивши до дрібниць усі патерни людської поведінки.

Мовчи. Виконуй накази. Не сумнівайся, не насміхайся з їхньої тупості, не став питань.

Росіян готують до війни з пелюшок. Патріотичні години, допризовна підготовка, безконечні звіти про це. Освіта – другорядне. Діти змагаються в киданні гранати, вчаться стріляти з "калаша", завчають напам'ять ідеологічні штампи.

Тому реальний Кощій Безсмертний – учитель, який несе на уроках історії телевізійний шлак про укронацистів, стає "заслуженим" і отримує квартиру.

Діти, їхні родичі йдуть на війну й умирають. Автору їх шкода. Його маленький громадянський протест виливається у дрібницях: замість "Z" у вікнах він клеїть "X" – знак солідарності з українськими біженцями, чіпляє на дошку біло-синьо-білий прапор російської опозиції. Автор уточнює, що їхні страждання не можна порівнювати з тим, що переживає український народ. Та все ж.

Західна публіка залишається у власній зоні комфорту. Фільм навіть візуально показує щось максимально екзотичне і далеке від їхніх реалій. Карикатурна далека Росія, яка воює з далекою Україною.

Що особисто мене хвилює – не вони, а ми.

Ми живемо під ракетними ударами і дронами і водночас так, ніби це тимчасове ускладнення погоди.

Натомість вони, як випливає з кіно, – машина смерті. Навіть не так: Путін системно вирощує з росіян машинерію зі знищення українців.

Ми тримаємося за ілюзію нормальності – латешечку на банановому, абстрагованість від фронту, віру в те, що з машиною смерті можна просто домовитися.

Війна для росіян – це не політика, як вважає багато хто з українців. Це – лайфстайл. І їм – норм. Нам – ні. Навіть якщо ми почнемо подібну мілітаризацію суспільства та активну пропаганду, українці будуть із цього насміхатися і чинитимуть внутрішній опір.

Словом, є про що подумати не тільки в контексті обурення оскарівським комітетом.

Фільм, до слова, далеко не рівня "Оскара". Європейського фестивалю – так, але не "Оскара".

Просто він намацав усі точки G їхньої політкоректності.

Джерело: Тетяна Даниленко / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора