Чому росіянину дали "Оскар" за фільм про Путіна. Відома продюсерка назвала головну помилку України
Документальна стрічка "Містер Ніхто проти Путіна" про путінську пропаганду в російських школах стала лауреатом 98-ї премії "Оскар" у категорії "Найкращий повнометражний документальний фільм", зокрема і через те, що українські фільми не мають системної підтримки на таких преміях. Про це заявила українська продюсерка Анна Паленчук. Її думку 17 березня опублікували на сайті "Української правди".
"Наразі український інформаційний простір активно обговорює, як сталося так, що фільм російського вчителя Павла Таланкіна й американського режисера Девіда Боренштейна отримав найвищу нагороду кіноіндустрії – премію Academy Awards. Щороку за цю відзнаку змагаються сотні найвідоміших фільмів світу, а перемога означає не лише визнання художньої якості, але й сильний резонанс теми у глобальній культурній і політичній дискусії. Саме тому перемога стрічки про російського вчителя, який опинився у конфлікті з московським режимом, викликала в Україні чимало запитань і дискусій", – зазначила Паленчук.
За її словами, для документального кіно вирішальне значення має не лише сам фільм, а й історія, яка розгортається навколо нього.
"У випадку "Містер Ніхто проти Путіна" академікам було легко співпереживати головному герою – звичайному вчителю з російської школи, який змушений тікати від режиму. Його особиста історія вже отримала значний резонанс під час прем'єри на кінофестивалі Sundance Film Festival рік тому. Після цього фільм пройшов успішний фестивальний шлях і отримав помітну міжнародну дистрибуцію. У таких випадках формується своєрідна "переможна траєкторія": фільм поступово набирає впізнаваність і підтримку індустрії, що зрештою робить його серйозним претендентом на "Оскар", – додала вона.
Паленчук підкреслила, що стрічка про російську пропаганду просуває наратив, що голос "маленької людини" може набути резонансу.
"Для міжнародної кіноспільноти цей наратив дуже важливий. Разом із тим постає питання відповідальності: чи розуміють кіноакадеміки й аудиторія, що голос, якому надають таку платформу, має не лише бути почутим, а й називати речі своїми іменами і брати на себе моральну відповідальність за сказане", – риторично поцікавилася вона.
Вона додала, що інтелектуальні спільноти ще перебувають в ілюзіях, де "хочуть надати голос і майданчик усім сторонам, зрівнюючи нападника й жертву, аплодуючи на вислів "ракети падають із неба", не питаючи, хто ті ракети запускає".
Ще одним чинником, який приніс стрічці перемогу, є її розважальний формат.
"Фільм не виглядає повчальним чи надмірно важким для сприйняття. Такий тон дозволяє складну політичну тему подати через особисту історію, що робить фільм ближчим до глядача. Саме на подібні формати зараз існує попит у міжнародній документалістиці. Для українських режисерів це може бути сигналом: якщо є амбіція працювати з глобальною аудиторією, важливо звертати увагу не лише на тему, а й на тональність і спосіб подачі матеріалу", – зазначила експертка.
Вона також наголосила, що відсутність підтримки українських фільмів на таких преміях сприяла тому, що "Оскар" здобув фільм про Путіна.
"Українські кіновиробники, які виходять на складний і дорогий марафон оскарівських кампаній, часто залишаються без системної підтримки. Зрештою маємо ситуацію, коли на "Оскарі" звучать історії про Росію, тоді як українські теми представлені значно слабше, – пояснила вона. – Саме це і є сухий підсумок нинішньої ситуації".
Контекст:
До короткого списку номінації потрапив документальний фільм українського режисера Мстислава Чернова "2000 метрів до Андріївки", проте у фінальну п'ятірку він не увійшов. 2023 року Чернов здобув "Оскар" за фільм "20 днів у Маріуполі".