Заява Пушиліна про евакуацію – частина плану Путіна по примушуванню нас до "Мінська". Він знову прикривається жінками і дітьми

Путін знову прикривається жінками і дітьми. Що із цим робити?

Заява "глави ДНР" Пушиліна про евакуацію жінок та старих людей – частина плану Путіна по примушуванню нас до "Мінська".

Примушування має кілька сценарних фаз:

• нагнітання та істерія (фаза вже почалася);
• українські Збройні сили "пішли в наступ" (провокація на обстріли з обов'язковим підривом самими росіянами якогось роддому на окупованих територіях – усе за сценарієм Каширського шосе);
• паралельно на підконтрольних територіях "місцеві жителі" організовують мирні мітинги з вимогою до наших військ не стріляти;
• у той же час робиться спроба захопити інфраструктурні об'єкти "співчутливими антивоєнними активістами". Але зі зброєю;
• ну і паралельно росіяни обстрілюють усю прифронтову смугу по всій лінії розмежування.

Головне завдання РФ – зробити дестабілізацію критичною, паралельно росіяни спробують загострювати ситуацію на фронті. Ідеальний результат – змусити Україну підписати "Мінськ".

"Мінськ" не вигідний нам, і, напевне, він не особливо потрібен США, які руками України хотіли б максимально ослабити РФ.

Тепер щодо тактики РФ.

1. Росіяни знову взялися за стару тактику зразка 2014 року: "Побачимо, як вони стрілятимуть у жінок і дітей". Це основа підготованої і зрежисовано їхньої кампанії по загостренню на Донбасі.
2. Керують усім цим процесом виключно росіяни. Очевидно, будуть задіяні і бойові підрозділи російської армії.
3. Операція планувалася давно, і все з нею зрозуміло, крім одного головного питання, пов’язаного з останньою фазою: якщо українці не збираються йти на підписання Мінських угод, що робитиме Путін?

І варіантів тут насправді аж три:

• починається повномасштабний наступ по всій території України (імовірність 15–20%);
• РФ визнає "ЛДНР", вводить туди війська, і на певний, доволі короткий, час ситуація заморожується (імовірність 30–40%);
• конфлікт активно триває відносно довго (два-три місяці) і після цього виробляється новий компроміс (умовний "Мюнхен-2" чи "Мінськ-3"). Що буде основою цього компромісу, крім нашого нейтралітету, поки неясно (імовірність 30–40%).

Що має робити Україна?

1. Ні в якому разі не йти на підписання "Мінська".
2. Не на словах, а на ділі почати консолідацію суспільства.
3. Ми маємо виробити наші компроміси, на які ми в результаті погодимося. Без компромісів ми не зможемо рухатися далі. Зараз, на жаль, поняття "миру" і "зради" узурповані двома політичними силами, і ми не можемо вийти за межі цих двох парадигм. А без виходу ми не зможемо дуже довго петляти. Час залізобетонних конструкцій вичерпується.
4. У світі ми маємо почати грати на кількох різних шахових дошках одночасно. Поки ми просто пробуємо натягнути мінський формат на стамбульський формат.

Джерело: Vadym Denysenko / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора