Ми маємо потужний удар по чотирьох реформах одночасно. Це не означає, що вони не потрібні, – це сигнал, що спроба пропетляти не вдалася

Отже, маємо потужний удар по чотирьох реформах одночасно.

1. Судова реформа. Довіра до судів і так на нулі, а Верховний Суд був оновлений першим, і були певні сподівання, що процес іде у правильному напрямку. Хоча перебіг подій щодо Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів складний, але тепер довіри до процесу майже немає.

2–3. Реформа державного управління та управління держвласністю. Дуже важко тепер стверджувати, що чиновникам і директорам держпідприємств потрібні високі зарплати, зокрема як запобіжник проти корупції.

4. Антикорупційна реформа. Так, це удар і по ній. Адже в умовах, коли населення бачить, що ефективність покарання вища за ефективність запобігання, – запобіганням знову будуть нехтувати. А враховуючи, що і з покаранням усе непросто (бо процес очевидно тривалий), то й тут довіри не буде.

Можна сказати, підірвано довіру до всього процесу реформ. У такі моменти легше сказати, що все пішло не так і треба починати все спочатку. Або всіх розстріляти. Або нам суди загалом не потрібні, а чиновників замінить штучний інтелект. Або ще якесь просте рішення.

Але це не так. Наші проблеми не через те, що ми впроваджуємо реформи, а через те, що ми намагаємося при цьому змахлювати, сфальшивити, відійти від міжнародно визнаних норм. Нам уже дали статус кандидата в ЄС, щоб було легше триматися в руслі, але ми на те не зважаємо, вважаючи євроінтеграцію призом за перемогу над агресором, а не визнанням виконаного домашнього завдання.

На мій погляд, вихід полягає в тому, щоб категорично дотримуватися жорсткості у виконанні реформ.

1. Судова реформа. Жоден кандидат, до якого є питання щодо доброчесності, не повинен пройти відбір. Хай навіть країна позбавиться чудового шансу використати класного фахівця на важливій посаді – ні, не можна, бо довіра важливіша. Максимальна участь громадських та міжнародних експертів, мінімальна довіра всьому, що робиться за зачиненими дверима, і максимальна прозорість процесів.

2–3. Зарплати в публічному секторі. Максимально ретельна реформа відповідно до міжнародних норм. Так, і високі зарплати. Можливе обмеження на час війни та перші повоєнні роки. Максимальна прозорість відбору. Максимальна участь міжнародників (а не викидання їх із наглядових рад).

4. Антикорупційна реформа. Поновлення всіх процедур запобігання, встановлених на воєнний час. Просто зараз, бо буде гірше. Розв'язування всіх вузьких місць. Прозора податкова й митна реформи, бо звідти здебільшого йдуть брудні гроші. Вичищення стаєнь у всіх сферах, від інфраструктурного монополізму до містобудування.

Те, що сталося, не є сигналом, що реформи невдалі чи не потрібні. Те, що сталося, є сигналом, що спроба пропетляти не вдалася. Треба робити все по підручнику й максимально прозоро. Зупинитися, видихнути, виправити помилки й рухатися далі.

І нульова толерантність до відхилень від доброчесності на кожному кроці. Бо вони накопичуються, а що буває, коли накопичуються відхилення від курсу, ви знаєте.

Джерело: Валерій Пекар / Facebook