Не треба мочити Вакарчука. Він пішов у політику, хоча не хотів цього. А пішов тому, що цього вимагали ті, хто сьогодні його особливо шельмує

На захист Вакарчука.

Я, звичайно, можу його десь підтролити, але це виключно тому, що як тверезомислячий я уважно його слухав та аналізував. Й із 2014 року я не сумніваюся, що в політиці він бути не може. Тому я ж і не мав жодних ілюзій, що його депутатство максимум ненадовго.

Але Вакарчук тут ні до чого. Справа не в ньому, а в тих, "хто обманюватись радий". І я це просто поясню.

1. Вакарчук – це легенда. Для мене він точно одне з хорошого, що в нас було за майже 30 років незалежності. Я ріс на його піснях і слухатиму їх до кінця життя.

2. Він ніколи не прагнув політики. Навіть коли у 2014 році ми просили його спробувати – він відмовився зі словами, що музика робить його щасливим. Він ніколи не проявляв політичних амбіцій. І зрештою те, що він так і не пішов на вибори президента, мало стати всім нормальним сигналом. Так само він заявляв і про "Голос". Що його ціль – провести [в Раду] нормальних людей. Нормальних – на його думку.

3. Насправді Вакарчук став жертвою ситуації і суспільного тиску. Електоральна група, яку я називаю "піонери в білих піджаках", опинилася без вибору. Раніше вони були за "Самопоміч", до того – за Гриценка, а ще до того трошки – за "ДемАльянс". Ці піонери – це такі собі Facebook-моралізатори, монополісти на правду, самоназвані реформатори. Як правило, вони самі завищують очікування, нічого не хочуть слухати й аналізувати. Вони мало знають про складну українську реальність. Кожний рік вони роблять відкриття про постсовковість нашого суспільства і самі ж ненавидять це суспільство, яке типу має робити той вибір, який вони хочуть. Це ті ж самі люди, які за багато років так і не спромоглися створити ліберальну партію, а тому приходили і вимагали від когось бути таким, як вони хочуть.

Ці піонери почали формувати тиск на Вакарчука щодо походу в політику. Він реально впирався як міг, але дотиснули. І хоча Вакарчук ніколи не заявляв політичних амбіцій, йому їх роздули саме ці піонери.

Восени 2018-го я спитав [американського політолога Френсіса] Фукуяму, чи варто Вакарчуку йти в політику. На що він відповів, що Святослав старанний студент і розумний, але він би йому в політику йти не порадив. Навіть його вчитель розумів усе відразу.

Тому не треба мочити Вакарчука. Він зробив те, чого не хотів. Виключно тому, що від нього цього вимагали. Вимагали ті, хто особливо його шельмує сьогодні. Як до того за фактом шельмували "Самопоміч" та інших.

Тому слухайте, думайте – і не будете зачаровуватися, щоб потім не розчаровуватися.

Джерело: Victor Andrusiv / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора