Мені так хочеться сказати: "Харків, рідний, тобі так важко, але Київ знає, як це, і обіймає всім серцем... І плаче з тобою"
– У вас є інструменти? Молоток, гвіздки? Треба вікна заробити...
– У нас є плівка, але краще фанера. І головне – де пошвидше знайти віконний сервіс?
– Але з людьми все в порядку? Ніхто не постраждав? Точно?
– Може, пледи принести, ковдри... бо ж холодно без вікон.
– Собак краще на руки візьміть, бо стільки осколків під ногами, травмуються…
Завжди захоплювалася українцями і тим, як вони себе поводять у кризових ситуаціях. Розмови, правда, якісь дуже тихі, спокійні. Бо ж могло б бути й гірше...
І взаємопідтримка, коли питання: "Як ви?" – головне. Служби – і поліція, і комунальники – теж працюють оперативно й ефективно.
Боляче дивитися, як у парку двірники метуть по землі мертвих птахів, убитих вибуховою хвилею.
Парадокс, але в цей момент я найбільше думаю про Харків, і зруйнований там житловий будинок, і людей під завалами. І мені так хочеться сказати: "Харків, рідний, тобі так важко, але Київ знає, як це, і обіймає всім серцем... І плаче з тобою".
Я не знаю, коли закінчиться це жахіття, але знаю, що пережити його ми зможемо, лише підтримуючи одне одного й допомагаючи.
А на відео – перелякана Квіточка, яка сьогодні знову пережила подібне до майже дворічної давнини, коли щеням опинилася в окупації в ущент зруйнованому будинку в Ірпені. Війна, вибухи й сирени тривають усе її дворічне життя...
Джерело: Вікторія Сюмар / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора