Годі вдавати, що війна – це локальний конфлікт на периферії Європи. Це битва з великою ордою за існування західної культури. І ми не можемо бути самі на цій війні

Тема дня: у Вашингтоні розпочався історичний саміт НАТО. "Історичний" у даному випадку – не перебільшення.

Саме зараз західний світ повинен нарешті осягнути нову світову реальність, а не сором'язливо відвертатися від неї, сподіваючись: може, воно якось і само пройде. Не пройде! Бо останнім часом виглядає так, що "світ змирився з терором і, що найприкріше, – з терором держав" (Andrij Bondar).

Світ сьогодні чітко розмежований. Фактично не лишилося нейтральних, усі за когось, усі за щось.

З одного боку є царство абсолютного зла зі своїми ...бонутими на голову "союзниками" – Іраном і КНДР. З іншого боку – усілякі орбани, китаї, індії та інший "глобальний південь", що нібито за все хороше, проти всього лихого, але по факту – на догоду Путіну.

І є західний цивілізований світ. Той західний цивілізований світ, який сьогодні (так уже склалося) очолює Україна! Бо саме Україна веде боротьбу з варварами. Своїми силами і своєю кров'ю.

Годі вдавати, що це локальний конфлікт десь на периферії європейського континенту. Це цивілізаційна війна, це битва з великою ордою. Битва за існування західної культури. І ми не можемо бути "самі" на цій війні.

Учора на Громадському форумі НАТО у Вашингтоні Арсеній Яценюк, звертаючись до державного секретаря США Ентоні Блінкена, сказав таке: "Пане державний секретарю, щоб Україна стала сильною, сильним має стати Захід. Сильний Захід разом з Україною повинен змусити Росію до відступу". Це саме ті слова, які мають почути і НАТО, і ЄС.

Бо ми відважні й сміливі, ми сильні. Але такими бути дуже важко, коли наші союзники часом бояться власної тіні, бояться назвати чорне – чорним, терор – терором, а геноцид – геноцидом. Немає ніяких "червоних ліній". Єдина справді червона лінія пролягає по державному кордону України зі східно-північного боку.

Ми сильні, бо в нас іншого вибору немає.

Країни й народи напередодні війни дуже цієї війни бояться. Це природньо. Бояться бомб і ракет, евакуації й окупації, повітряних тривог, падіння рівня життя, блекаутів, відтоку інвестицій, інфляції…

Країни й народи, які вже вступили у війну, країни й народи, які щодня хоронять своїх дітей, – уже не бояться нічого й нікого!

Джерело: Chepynoga Vitalii / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора