Наші військові та волонтери можуть перемагати на фронті, але програвати боротьбу за увагу. Тут їхня перемога залежить лише від нас

Сьогодні День волонтера.

Людина – істота адаптивна. Ми звикаємо до всього гарного і до поганого теж – швидше, ніж можна було б собі уявити. Шостий рік в Україні триває війна. До неї звикли, від неї втомилися.

Герої війни стали просто "колишніми атовцями", дані про обстріли гортають у стрічці Facebook, як щось буденне, повсякденне. У телевізорі, у вечірніх новинах кішки і фестивалі. Подумаєш, сім обстрілів. 11 обстрілів. У ЗСУ втрати – один, два, три.

Уже похорони загиблих за нас із вами кавалерів вищої держнагороди Герой України – це привід пореготати для дівчинки-редактора глянцевого журналу!

Ми ховаємося за абревіатури: у ЗСУ втрати. Ні! Це ми втрачаємо найкращих, наймотивованіших, найчесніших, найсміливіших! І в багато разів більше поранених, сиріт і вдів мають шукати новий спосіб жити!

У 2015-му, 2016-му і навіть 2017 році люди на колінах зустрічали загиблих героїв і цілими компаніями збирали кошти для допомоги воїнам, сім'ям загиблих і постраждалим.

Я пам'ятаю, як у 2014–2015 роках люди бігли у військовий госпіталь за першої ж інформації, що прибув борт. Несли все: гроші, їжу, ліки, дитячі малюнки. Туди мчали камери. Там була зосереджена боротьба за життя наших найкращих людей. Шостий рік іде війна. Усі втомилися. Усі звикли.

І це не дає мені спати. Тому що найстрашніше для людей, які на війні і біля війни, – забуття. Тому я вас прошу і закликаю: не забувайте. Не забувайте, кому ми зобов'язані мирним небом, веселими фестивалями і планами на Новий рік. Не забувайте про тих, хто щодня ризикує собою. Про тих, хто віддав своє мирне життя за наше.

Як допомогти? Військові госпіталі весь час приймають нові борти. Волонтери одягають хлопців, годують, купують їм дорогі ліки і протези. Ви завжди можете відвідати бійців, які лікуються у вашому місті. Або допомогти людям, які займаються пораненими від самого початку війни, – таким, як Анна Гвоздяр.

Медицина на лінії зіткнення ніби застигла в розвитку. Начебто впоралися з аптечками, але з медичними рюкзаками і матеріалами у бойових медиків – печаль. Найкращі специ змушені просити матеріали для роботи у волонтерів. Знаю, що всілякі сучасні штуки з різних країн для порятунку життів уміє знаходити Ірина Гук.

А ще є суто військові потреби. І багато з них досі закривають волонтери. Ті ж коптери, оптика і спецснаряга для снайперів, ремонт машин і стареньких тепловізорів, деякі види набоїв або навчання. Запитайте картку для допомоги у того самого Олексія Сіхарулідзе з "Народного тилу" або зайдіть до "Повернись живим". Думаю, це найнадійніші варіанти не помилитися.

Що додати про допомогу дітям та сім'ям загиблих? Їх стає дедалі більше. Їм потрібні не тільки одноразові виплати, але й постійна якісна психологічна робота, особливий відпочинок, ставлення і підтримка. І це теж тягнуть на собі люди, наприклад, фонд "Народний тил – реабілітація", Світлана Бахвалова, якій я довіряю.

Можливо, цей пост не вписується в новорічний настрій, і його ви теж перегорнете. Але не написати не можу.

Бо наші хлопці – військові та волонтери – можуть перемагати на фронті, але програвати в іншій боротьбі – у стрічці Facebook, у стрічці новин, програвати боротьбу за увагу. Тут їхня перемога залежить лише від нас. Не підведімо їх.

Джерело: Владислав Чечеткин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора