Якщо ми будемо хоч трохи готовими, Росія не зможе повторити агресію. Довгостроково їм – кабзда

Про перемовини, заморозку й "Росія повернеться". Ні, Росія не повернеться. І саме через те, що путінська Росія чи її наступниці не матимуть другого шансу, я досі вважаю низькою ймовірність продуктивних перемовин і заморозки в найближчому часі. Бо для режиму Путіна існування поза зоною війни надто ризиковане. І або ми чогось не знаємо про критичність становища Росії (і тоді Путін вимушений іти на перемовини, незважаючи на всю браваду), або всі мрії і страхи про "скору заморозку" лише марення.

Чому вони не повернуться? А тут нічого нового. У Росії є кілька серйозних фундаментальних проблем.

1. Вона вимирає шаленими темпами. Так, їхня демографічна катастрофа цілком порівнювана з нашою. Але для відносно компактної країни, якою є Україна, адаптація простіша. І нам, щоб ситуацію стабілізувати, потрібно менше нової робочої сили й у принципі менше людей. А в Росії вимирають переважно саме "русские" регіони. Такий дисбаланс живить ксенофобію й закладає ґрунт для потенційних міжетнічних конфліктів.

2. Дорогий простір. Неймовірні простори Росії стають дедалі більшою проблемою через низьку густоту населення. Чим менша концентрація населення, тим більшу частину національного доходу треба витрачати на підтримку логістики й управління. І Росія вже зараз не вивозить.

3. Збанкрутіла державно-економічна модель. Путін остаточно "добив" залишки федералізму, перетворивши Росію на надцентралізовану диктатуру, у якій корупція давно перевершила навіть "славні" 90-ті роки. Єдина альтернатива такій моделі – справжній федералізм, але для існуючого режиму це неможливо, адже надто сильно розхитає владну вертикаль.

Ці три фактори Путін лише додатково посилив чи не зміг вирішити, хоча мав 25 років і всі можливі ресурси.

Є ще фактори, які створив особисто Путін і його команда.

1. Росія перетворюється на десятиліття на зону "підвищених витрат і ризиків". Навіть часткове зняття санкцій і відновлення ділових контактів із Заходом, що далеко не гарантоване навіть у разі заморозки війни, не врятує економіку від похмілля військового перегріву. Тому – тільки "швидкі доходи", продати дорожче, купити дешевше, жодних довгострокових інвестицій. Торгувати – так, інвестувати – ні.

2. Суспільство, переповнене ненавистю. Російське суспільство одночасно й агресивно налаштоване, й украй демотивоване. Відсутність соціальних ліфтів, тотальна пропаганда й репресії виштовхують будь-яку "пасіонарність" у бандитизм чи приватні армії типу ПВК. Це перетворює країну в дуже велике Сомалі.

3. Невідворотне розмивання легітимності й дієздатності режиму. Ми спостерігаємо все більше й більше регіональних або елітарних конфліктів, бо всі сили Путіна кинуті на війну. Але втратити контроль над елітами порівняно просто, а от повернути – практично неможливо.

Кожен із факторів веде до ослаблення Росії. Усе це підточує фундаментальну базу, без якої ніяка "велика" війна не може бути успішною. І ці проблеми не вирішуються ані заморозкою, ані навіть успішною війною.

Демографічна криза, неможливість відновити відносно нормальну економічну модель і тотальна корупція, справді тотальна, а не як у нас, не лишають Росії довгострокових можливостей для відновлення чи розвитку. Окрім радикальної перебудови інституцій і демонтажу вертикальної диктатури.

Але чи здатна путінська Росія на такі реформи? Ні. А зближення з клятою Європою чи США потребуватимуть навіть за Трампа надто великих поступок особисто для Путіна.

Навіть якщо при владі опиняться "просвітлені" реформатори, надто багато внутрішніх проблем доведеться вирішувати. А ресурси на це досі можна взяти тільки на Заході.

Тому ні, якщо ми будемо хоч трохи готовими, а ми будемо, – літаки, дрони, ракети й люди з досвідом у нас будуть, – Росія не зможе повторити агресію.

Довгостроково їм – кабзда.

Але саме через те, що Путін багато чого із цього розуміє, і його оточення – точно, він або захоче продовжувати війну, чекаючи на кращу кон'юнктуру (ні, але "а вдруг"), або піде на перемовини від усвідомлення безвиході. Власне, ясності чекати недовго.

Джерело: Юрій Богданов / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора