Більше ніж рік попіл, який був тілом сина, стоїть у матері азовця непохований. Значить, усі слова про "наших захисників" – це лайно

Поруч зі мною на брифінгу щодо ситуації в Міністерстві ветеранів сиділа мати загиблого азовця.

Прах її сина стоїть у неї вдома.

Тому що в Міністерстві ветеранів їй казали: "Не ховайте його на звичайному кладовищі, ось-ось буде національний військовий меморіал, поховаєте там". Буквально два-три місяці.

Потім ще два.
І ще три.
І ще.
І ще.

Більше ніж рік попіл, який був тілом її сина, стоїть непохований.

І ця жінка вже майже не плаче. Але й не живе. Більше ніж рік.

По меморіалу є лише ескізи.

І ця жінка далеко не одна.

І коли ти чуєш це, раптом стає так, що слів замало. І стає соромно. Але не знаю чому.

Бо, якщо так стається, значить, хворе все суспільство. І всі слова про військових, наших захисників, наших котиків і зайчиків – це лайно. А правда лежить попелом в урні.

Я не знаю, що тут можна сказати. Але я впевнений, що ми на це не заслужили.

Жоден живий чи мертвий військовий не заслужив цього.

Ось і все, що я хочу сказати.

Джерело: Юрій Гудименко / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора