Тримати межі особистого простору з усіма незнайомими людьми – це буде вимушена частина нової етики у країні, де забагато покусаних війною
Є люди, яких вкусила смерть. Поранені й контужені воїни.
Є ті, по кому видно одразу: без ока, наприклад, або на протезі влітку.
Але є дох...я тих, по кому не видно. Він або вона можуть бути на протезах, а протези під одягом. Може фактично не бути плеча, але це на перший погляд непомітно.
Може бути контузія. Можуть бути перебиті нерви. Може бути уламок, який зайшов у черевну порожнину. Та дох...я всього може бути.
Тепер усі знають про протези й ампутації. Але це трохи викривляє образ пораненого в головах людей, тому що протез, як правило, помітно. А багато інших форм травм і поранень – ні.
Це призводить до того, що ви можете завдати пораненій людині сильного фізичного болю або дискомфорту, навіть не бажаючи цього. Постукавши по плечу, обійнявши, штовхнувши випадково на вулиці.
І проти цього немає універсального рецепту, окрім одного: тримати межі особистого простору завжди й усюди, з усіма незнайомими людьми.
Це офігенно складно, тому що в нас немає або майже немає цього у звичках: ми набагато простіші й контактніші, ніж багато інших націй. Але це буде вимушена частина нової етики у країні, де забагато покусаних війною.
Джерело: Юрій Гудименко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора