Чому після чотирьох років війни в Нацполіції ще є працівники, які тікають від звуків пострілів

Трагедія з розстрілом у Києві викликала бурю емоцій і пропозицій щодо проблеми безпеки в тилу.

Спочатку про емоції.

Я так і не розумію, чому міністр ВС не приніс вибачення за дезертирство своїх озброєних підлеглих, які кинули мирних громадян під кулі вбивці. Це обовʼязок будь-якого керівника системи, що дала збій із людськими жертвами.

Я не розумію, чому після чотирьох років війни в Нацполіції все ще є працівники, які не пройшли фронт і тікають лише від звуків пострілів.

Невже не можна організувати ротацію патрульних і бойових бригад Нацгвардії?

Я так і не розумію, чому не говорять про покарання тих працівників Дозвільної служби, які мали обовʼязок вилучити ствол після ряду сутичок і погроз злочинця іншим людям.

Як і про відповідальність дільничих, які мали бити на сполох першими.

Тепер про рішення.

На жаль, простих рішень немає.

У ХVІІІ–ХІХ століттях питання безпеки людей і їхнього майна було перекладено із самих озброєних громадян на державу. В авторитарних державах при цьому ще й всіляко обмежували наявність будь-якої зброї у людей.

Така система працює все гірше.

У нас вона давно стала ілюзією.

Злочинці легко купують будь-яку зброю.

Громадяни плюнули на корупційні державні процедури й заборони і запаслися колосальною кількістю нелегальних стволів.

Думаю, треба ввести абсолютно спрощену систему реєстрації короткостволів і неавтоматичних довгостволів.

Обмеження – лише за медичними показниками й за контакти з ворогом. За встановлені судом факти асоціальної поведінки або антиукраїнські висловлювання в соцмережах – скасування дозволу.

Треба також уточнити закон про право використання зброї для захисту життя, здоровʼя й майна. Щоб ті, хто відбиває напад злочинця, не мордувалися місяцями в судах чи тим паче роками в тюрмах.

При цьому я за те, щоб ця зброя зберігалася по місцю проживання або в бізнес-обʼєктах власника.

Вулиця – територія відповідальності поліції.

Із високими правами й високою відповідальністю за результат.

За який несе відповідальність міністр ВС і його політична сила.

Ми розуміємо, що поліцейський патруль неможливо приставити до кожного кварталу. Патрульних у нас усього 15–20 тис.

Значить, треба йти на дозвіл носіння зброї на вулиці іншим професійно навченим людям. У першу чергу резервістам, учасникам бойових дій.

Ця система добровільних помічників поліції була. Але переродилася в бізнес-інструмент отримання дозволу на зброю.

Хто міг би координувати й контролювати цих людей?

Відповідь лежить на поверхні.

Це перехід на систему виборних шерифів. Із числа тих, кому громада довірить свою безпеку.

P.S. Остання новина про те, що керівник патрульної служби написав рапорт про відставку, викликає змішані почуття.

Добре, що є люди, для яких честь і відповідальність – не порожні слова.

Погано, що цим користуються ті, хто має набагато більше підстав для відставки.

Джерело: Юрій Луценко / Facebook