Ющенко проспав час для реформ, самоусунувся від щоденного диригування державою. Але він не схибив у головному: "Геть від Москви!"

Ющенко – "Так!"

20 років тому мене розбудив гул за вікном. До шуму транспорту по столичному проспекту Лесі Українки я давно звик. Це було щось інше.

Смішно, але перша асоціація була – як вулик.

Визирнув – і побачив із вікна спочатку неорганізовані групи, а потім величезну помаранчеву колону з тисяч і тисяч людей. Ющенко йшов реєструватися у ЦВК кандидатом у президенти. Україна прокидалася з пострадянського летаргічного сну.

Потім було отруєння. Для мене стало потрясінням, що цинічну брехню темників Медведчука про отруєння суші підхопили не тільки регіонали й кучмісти, але й керівник опозиційної Соціалістичної партії України, членом якої я був. Віра в Олександра Мороза в мене сильно похитнулася.

Я нав'язував СПУ формулу агітації: голосуйте за послідовну опозицію, за Мороза. Хто не хоче – за Ющенка. Але жодного голосу представнику мафії Януковичу. Мороз коливався. Ми поїхали в три різні області, й скрізь ця формула викликала овації.

На цьому Мороз узяв 7% українських лівих центру України. Саме вони в другому турі відійшли до лідера українських правих Ющенка, і він став президентом. З розривом лише 4%.

Українці вперше об'єдналися не для партійної ідеології, а для будівництва спільної української України.

Ющенко був блискучим економістом. Ми всі чекали від нього економічних і соціальних реформ. Самі очікування оживили економіку, доходи бюджету різко виросли, був пік іноземних інвестицій. А Ющенко годинами розповідав про історію України. У Донецьку – чотири години,  у Севастополі – три з половиною, у Харкові – три, із них 60 хвилин відповідав на єдине запитання розгубленої студентки. Навіть на Кабміні він міг годину обговорювати ідею меморіалу героям української історії.

Будучи главою МВС, я рвався в бій, просив вплинути на генпрокурора, який пачками закривав наші справи проти старих і нових корупціонерів. А Ющенко ставив мені задачу побудувати пам'ятник гетьману Данилу Апостолу в Сорочинцях.

Я шукав, як профінансувати бензин для патрульних і дільничих, а Ющенко раптом ліквідував ДАІ. Ледве вигребли. Ющенко на старті зібрав навколо себе безліч яскравих, енергійних і розумних людей.

Але не зумів їх об'єднати.

Юля вже відкрито з ним воювала. Міністри скрипіли зубами. А Ющенко будував Хортицю і музей Трипілля. Я бігав між президентом і прем'єром, просив припинити внутрішню війну. Обоє стояли на своєму.

Реванш не забарився. Мороз продався за посаду спікера й об'єднався з регіоналами та комуністами. Янукович став прем'єром. Помаранчевих, і мене серед них, зачистили.

Вісім місяців я провів на мітингах – по 10 тис., 20 тис., 50 тис. розгніваних людей.

Ющенко розпустив парламент. Проукраїнська коаліція партій виграла в чотири голоси. Яника скинули, Юля повернулася. І все почалося по старому сценарію самознищення. Роздратування Ющенком перейшло в несприйняття. А потім – у відторгнення.

Пройшли роки. І прийшло розуміння, що все вище написане (і багато чого опущене) – не настільки однозначне.

Так, Ющенко проспав час для реформ, коли на підйомі економіки їх можна було швидко провести.

Так, він самоусунувся від щоденного диригування державною машиною.

Але, як бачиться сьогодні, він чітко знав свою місію й не схибив у головному: "Геть від Москви!" Він був рішучим у курсі на ЄС і НАТО, попереджав народ про російську загрозу. Він був рішучим у забезпеченні демократії. Свобода слова й чесні вибори тоді вперше стали реальністю. Він був рішучим у Криму, оголосивши про неминуче припинення окупації Севастополя. Він був рішучим у вирощуванні середнього класу через споживчі кредити.

І головне – він вловив дух часу й оцінив неминучість наступного удару Російської імперії.

Президент Ющенко не зробив дуже багато того, що міг і мав зробити. Але, попри майже загальну критику й осуд, знав свою головну задачу.

Безкінечні проповіді Ющенка про історію України, як виявилося, були життєво необхідною ін'єкцією, якою він змінив свідомість молодого покоління й середнього класу. Саме вони, школярі й новачки-бізнесмени в часи Ющенка, зараз є кістяком героїчних ЗСУ. Для них Україна є вічною. Вони її відраховують не з УРСР і навіть не з 1991 року.

Мрія Ющенка збулася. Ми живемо й боремося за країну, якій 1 тис. років. Від Русі й Гетьманщини, УНР і УПА. І саме це є єдиною гарантією європейського майбутнього України.

Ющенко – "Так!"

Джерело: Юрій Луценко / Facebook