Повернення беркутівців Росії на її вимогу – прямий доказ, що саме РФ стояла за розстрілом Майдану
Розстрілів на Майдані у 2014 році ніколи вже не розкриють, вважає політолог, експерт із міжнародної та внутрішньої політики Українського інституту майбутнього Юрій Романенко.
Не падайте духом, пані та панове. Він вам ще знадобиться.
І, звичайно ж, повернення беркутівців Росії на її вимогу – це прямий доказ, що саме РФ стояла за розстрілом Майдану. А якщо піти далі, то й доклала руку до його запуску через свої проксі, використовуючи Януковича та інших олігархів, граючи на їхніх протиріччях для того, щоб ці дурники запустили процес дезінтеграції, каталізуючи соціальні конфлікти. І в цьому досягла успіху.
На жаль, Українська держава виявилася такою імпотентною, а її еліта такою жадібною, що протягом шести років не змогли цю версію зробити розкритою справою. Тому розстріл Майдану ніколи вже не буде розкрито, а ця держава в територіальних межах 1991 року втратила здатність до здійснення своїх функцій. Це не катастрофа. Турки за підсумком Першої світової війни втратили 80% територій Оттоманської імперії. Австрія в 1919 році була маленьким недогризком колишньої слави Австро-Угорщини. До речі, мало хто вірив, що цей недогризок виживе як окрема держава. В історії часто велика імпотенція є прологом до великого потенціалу малих величин.
Тому не треба ридати через кінець України 1991-го. Вона була мертвонародженим дитям випадковості і жадібності місцевих комуністів, які боялися втратити маленькі гешефти з хаосу в Москві. Власне, тому вся історія Другої української республіки тривала під прапором маленьких гешефтів. Із них вона почала, ними ж і завершила. Гешефт-республіка, чиїм девізом стало вічне "дурні, бо бідні, бідні, бо дурні".
І під завісу рядки з Германа Гессе "Щаблі":
Як в'яне цвіт, і молодість минає,
І губить сонце промені останні,
І мить за миттю вічність поглинає, –
Так все минає, навіть неминуче! –
І сталість є лиш в цьому проминанні.
Чи ти людина в світі, чи трава ти, –
Не можеш сам себе перетривати.
Це вища мудрість, і тому нещадна.
І в кожну мить, що має вже промчати,
Готовий будь навіки до прощання,
Щоб стрепенуться й наново почати.
Хай кличе нас дорога невідома,
Хай не спиняють радощі й осмути,
Бо, якщо десь відчуєм, що ми дома,
Як тільки звикнем, – можна і заснути.
Тож переходьмо простори і межі,
Ніде не зупинившись на порозі,
Бо обрій моря тільки в безбережжі,
Бо обрій духу тільки у дорозі.
А може, й смерть, ота межа остання, –
Новий щабель нового існування,
А може, й він несе яку загадку, –
Ну що ж, прощайся і почни спочатку!
Джерело: Юрий Романенко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора