Куделиця. У чому сутність стародавнього свята і до чого тут вовки
В українських традиціях було свято, яке знаменувало закінчення осені й початок зими.
27 листопада український народ святкував Куделицю (Кудельницю або Пилипів день).
Кудель – це очищене і вичесане волокно льону, конопель або вовни. Саме від цього слова і походить назва свята. Кудель готували цілу зиму до весни. Була навіть приказка: "Не напрядеш узимку – нічого буде ткати влітку".
Свято знаменувало закінчення весільного сезону і було початком так званого вовчого місяця. Вважали, що починаючи з Пилипового дня вовки можуть підходити ближче до домівок людей, а тому вечорами вважали за краще не виходити на вулицю, а займатися господарськими справами.
Люди молилися апостолу Пилипу із проханнями, щоб у сім'ї було здоров'я та благополуччя, і готувалися до початку Різдвяного суворого посту. Його ще називали Карачунівським – від слова "карачун", що означало темряву і смерть, і найдовшу ніч у році, яка випадала на період посту. Люди просили вищі сили допомогти пережити зиму і вийти з періоду темряви до весни здоровими. Незаміжні дівчата молили вищі сили подарувати їм судженого.
Увечері цього дня влаштовували посиденьки за столом у колі сім'ї, а також близьких родичів. На це свято дозволяли запрошувати гостей. Ті приносили приготовані заздалегідь страви. Традиційно на стіл подавали вареники із м'ясом, ковбаси, соління. Перед початком вечері виставляли гостинці для домовика, щоб віддячити йому за охорону житла й худоби.
Цього дня заведено було давати милостиню бідним і малозабезпеченим.
Вважали, що, якщо на Пилипа йде дощ, буде багатий урожай пшениці, а якщо випав сніг – треба чекати холодної та пізньої весни. Теплий день на Філіпа віщував поганий урожай.