Мовний омбудсмен України про дерусифікацію: Чиїми іменами ми називаємо вулиці, того і країна

"Алгоритм дуже простий: містяни повинні ухвалити для себе рішення – якою вулицею вони хотіли б ходити, водити до шкіл та відправляти до університетів своїх дітей. Вважаю, що питання відновлення історичної пам'яті, так само як і захист української ідентичності, – це точно такі ж пріоритети, які ми ставимо перед собою в умовах повномасштабної війни", – сказав він.

Мовного омбудсмена попросили прокоментувати аргумент, що російські письменники Олександр "Пушкін і [Михайло] Булгаков – це не [радянський керівник Володимир] Ленін, а [композитор Петро] Чайковський – узагалі українець".

"Ті наративи, які були актуальними у XIX столітті і якими користувалися у XX столітті, щоб утвердити панрусизм на теренах колишнього СРСР, де фактично не було державних мов, а була мова спілкування між собою різних народів, коли фактично був створений російсько-російський словник, а не українсько-російський, коли володіння українською мовою вважалося чимось другорядним, коли була глузлива зневага до тих, хто цінує свою культуру, народився у селі і спілкується своєю рідною, материнською мовою, повинні були рано чи пізно перейти свою межу", – відповів він.

За словами Кременя, питання не у прізвищах, "а в цінностях, які досі є залишковими, і в шкільній програмі в тому числі".

"Не треба із цього робити політику. Треба дозволити людям обрати топонімічні назви такими, якими вони хочуть їх бачити. Якщо люди хочуть жити в такому культурному просторі, і це виправдано історією, війною та іншими викликами, то так воно і повинно бути. Адже чиїми іменами ми називаємо вулиці, того і країна", – пояснив він.

Контекст:

В Україні після відкритого вторгнення Росії 24 лютого почали масово відмовлятися від назв, пов'язаних із країною-агресором, зокрема перейменовувати вулиці та демонтувати пам'ятники.

Наприклад, у Харкові вирішили змінити назву для Харківського обласного російського театру імені Пушкіна.