"Боженько, допоможи, щоб швидше настав мир!" Історія дівчинки, яка постраждала під час обстрілу Маріуполя 24 січня 2015 року
Спецпроект "Донбас і Мирні" Фонду Ріната Ахметова – це розповідь про мільйони доль тих, хто живе в умовах збройного конфлікту і не втрачає віри в настання миру. У першій частині проекту – історія дівчинки з Маріуполя, яка дивом вижила після обстрілу.
У січні 2015 року було обстріляно мікрорайон Маріуполя "Східний". 118 осіб, зокрема діти, дістали поранення. Потужний артобстріл забрав життя 31 мирного жителя.
Історія Мілани
Від смерті Мілану Абдурашитову врятувала мама, прикривши малу своїм тілом. Ольга Абдурашитова загинула, у Мілани були тяжкі поранення, вона дивом вижила, але довелося ампутувати частину лівої ніжки. Дівчинці зробили операцію і встановили протез. Фонд Ріната Ахметова надав допомогу у придбанні витратних матеріалів та медикаментів. Зараз Мілана з бабусею живуть у Києві, вони набули статусу переселенців.
Коли бабусі Мілани у 2015 році тільки повідомили про те, що трапилося, і вона примчала до лікарні, але до дівчинки в реанімацію нікого не пускали, малу щойно прооперували. Прийшовши до тями, вона постійно плакала і кричала: "Бах-бах! У мами кров на обличчі! Викличте "швидку"! Потрібно мамі допомогти..." Як пояснили Ользі Іванівні хірурги, осколки роздробили Мілані стопу і половину гомілки, тому врятувати ніжку вони не змогли. А ще сказали, що дитині дуже пощастило: відразу після вибуху невідомий чоловік витягнув Мілану з-під завалів і доправив її до лікарні.
Трохи пізніше Ольга Іванівна розшукала людину, яка врятувала життя її онучки. Виявилося, Юрій працює неподалік від того місця, де стався вибух, і якраз проходив біля продуктового магазину. Почувши звуки обстрілу, упав на землю.
"Коли стихло, я почув дитячий плач, – розповів він. – І зрозумів, що всередині розбомбленого магазину перебуває дитина. Я туди, дивлюся: під купою цегли і дощок повзає дівчинка – уся у крові. Вона кричала: "Допоможіть мамі! Урятуйте її!". Я розкидав цеглу й дошки, дістав дитину. Поруч лежала жінка, але допомогти їй було вже не можна було..."
Бачиш, на небі горить найбільша і найяскравіша зірка? Тепер мама живе там. Вона дивиться на тебе зверху і радіє кожній твоїй усмішці
Так маленька Мілана стала сиротою. Дівчинка була дуже прив'язана до мами, і бабуся не знала, як сказати їй, що її більше немає.
"Одного разу все ж зібралася із силами і сказала Мілані: "Я теж дуже люблю твою маму, адже вона моя донечка... Але її більше немає", – розповідає Ольга Іванівна. – "А де моя мама?" – запитала внучка. Я взяла її на руки і винесла на вулицю: "Бачиш, на небі горить найбільша і найяскравіша зірка? Тепер мама живе там. Вона дивиться на тебе зверху і радіє кожній твоїй усмішці".
До реабілітації долучилися психологи Фонду, які допомогли дівчинці вийти з шокового стану і навчитися жити далі.
"Я не можу вам передати, що коїлося з Міланою, коли вона опинилася в лікарні! – каже бабуся. –Онучка несамовито кричала, кликала маму, боялася спалахів світла і навіть стуку дверей. Від будь-якого звуку ховалася під ковдру. Тільки там, під ковдрою, психологи могли розмовляти з Міланою. Інакше в дитини ставалася істерика".
Щороку Мілана проходить курс санаторного лікування за проектом Фонду Ріната Ахметова "Реабілітація поранених дітей". Завдяки цьому проекту понад 100 дітей, які дістали тяжкі поранення на Донбасі, уже змогли пройти курси відновлювального лікування в найкращих санаторіях України.
"Найважчим було навчити Мілану полюбити її постраждалу ніжку, – продовжує бабуся дівчинки. – Онучка говорила: "Ця ніжка в мене жива, а ця – нежива". Психологи переконували Мілану, що обидви її ніжки гарні. Що з часом вона буде і бігати, і танцювати... Зараз Мілана настільки звикла до протеза, що вважає його своєю рідною ніжкою. Онучка цілує куксу і примовляє: "Ах ти, моя хороша! Я тебе так люблю!" Але тільки ніяк не може зрозуміти, чому в "маленької", як вона її називає, ніжки немає пальчиків. "Що ж мої пальчики не виходять? – запитує мене. – Я чекаю-чекаю, а вони сховалися і не виходять..." Нещодавно ми з Міланою дивилися по телевізору документальний фільм про різні дива. Зокрема розповідали про хлопчика-піаніста, якому розтрощило пальці руки. Лікарі говорили, що про гру на фортепіано потрібно забути, адже пальці вже ніколи не стануть колишніми. Але мама хлопчика відчайдушно молилася, випрошуючи у святих угодників диво. І воно сталося: на місці ампутованих фаланг виросли... нові! Тепер Мілана постійно мене просить: "Бабусю, помолися, щоб у мене виросли пальчики".
У вересні 2018 року Мілана пішла в перший клас. За кілька місяців дівчинку перевели на індивідуальне домашнє навчання. Ніжка росте, їй стало боляче спиратися на протез, а в інвалідному кріслі Мілана не хоче їздити до школи. У грудні дитині зробили чергову операцію, зараз вона відновлюється.
Поборовши страх, бабуся з онукою з'їздили в Маріуполь.
"Я показала Мілані місце, де поховано її маму. Коли проїжджали повз магазин, у якому загинула Оля, онучка вся зіщулилася і закрила очі. Вона пам'ятає, усе пам'ятає... На цвинтарі Мілана присіла біля Олиної могили і сказала: "Здрастуй, мамо! Я знаю, ти тепер живеш на небі. Але коли хмари, я тебе не бачу..." Фонд Ріната Ахметова робить для нас дуже багато: відразу після трагедії взяв на себе всі витрати на лікування, надав психологів, оплачує путівки в санаторій, – каже Ольга Іванівна. – Минулого року, коли ми з онукою вперше опинилися в цьому чудовому санаторії, місцеві лікарі помітили, що Мілані дуже підходить плавання. Онуку буквально не можна було витягнути з води, хоча раніше вона її боялася", – розповідає Ольга Іванівна.
Натхнена успіхами у плаванні, онучка просить її: "Бабусю, відведи мене на танці!"
"Ще маленькою, до маминої загибелі, вона мріяла стати танцівницею. Я вже пообіцяла Мілані, що, коли повернемося додому, запишу її на спортивні танці. Онучка – борець за природою, і, мені здається, вона зможе стати танцівницею, незважаючи на відсутність ніжки. Ах, якби не було війни... Мілана ще дитина, але вже все розуміє. Одного разу я випадково почула, як вона, звертаючись до Господа зі своїми дитячими проханнями, сказала: "Боженько, допоможи нашій Україні, щоб швидше настав мир", – згадує бабуся.
Мурал у Маріуполі
Побачити Мілану тепер можна не тільки на сторінках фотокниги "Донбас і Мирні". Завдяки Фонду Ріната Ахметова, у День миру 21 вересня 2018 року в Маріуполі було відкрито мурал "Мілана". На стіні 15-поверхового будинку на проспекті Миру зображено портрет дівчинки, чиє життя скалічила війна.
"Мілана, маленька тендітна дівчинка, вразила мене своєю силою, хоробрістю, любов'ю до життя, незважаючи на її трагічну життєву історію. Через її образ хочеться передати всю ніжність, доброту і беззахисність дитини, чия променистість і життєлюбність здатні надихнути кожного", – розповідає автор мурала Саша Корбан.
Маленька дівчинка своєю волею до життя пробудила настільки сильні емоції в художника, що їхня спільна енергетика перетворила мурал із дитиною – жертвою війни заклик до всепереможного милосердя й надії. Малюнок став новим символом міста, а самі маріупольці зізнаються: дивлячись на "Мілану", їм хочеться жити.
"Те, що трапилося з Міланою, – одна із сотень тисяч історій розламаного дитинства через війну на Донбасі. Для Фонду Ріната Ахметова Мілана і всі поранені хлопці, які видряпалися, герої. Вони змушують шукати шляхи підтримки і працювати на результат тут і зараз. Вони своїми усмішками, своїми словами, своїми життями розповідають про те, що життя триває. І одночасно про те, що війна – абсолютне зло. Міланка, сама того не відаючи, показала всім, наскільки крихке людське життя, як миттєво вона може зникнути в жорнах збройного конфлікту. І наскільки важливо, щоб поруч були ті, хто поверне бажання жити далі і зробить усе, щоб минуле не залишилося незагойною раною на серці", – сказала член Наглядової ради Фонду Ріната Ахметова Наталія Ємченко.
Історії Мілани Абдурашитової присвячено перший розділ книги "Донбас і Мирні", унікального видання Фонду Ріната Ахметова.
Його герої – люди похилого віку і діти, життя яких збройний конфлікт розділив на До та Після.
Фотокнигу "Донбас і Мирні" вже було презентовано в Києві і Брюсселі, Львові та Маріуполі, Франкфурті-на-Майні і Страсбурзі. Її відзначено в номінації "Найкраща соціальна фотокнига року" Українського бібліотечного фонду, вона стала шоковим відкриттям для багатьох людей. Це видання – перший крок у ланцюжку дій, якими Фонд в Україні та світі покаже, як живуть і страждають люди на Донбасі і як сильно чекають миру.