Щоденник окупації херсонця Клочка: Побачив спалені машини, багато отворів від куль та осколків на будинках поряд із нафтозаводом. У сквері, де героїчно загинули наші тероборонівці, повалено дерева
9 березня 2022 року, середа
Вирішили провідати роботу, подивитися, як справи, і погодувати собачок Кєш та Сару, вони стали членами нашої команди. Подолавши шалений спротив дружини, на стареньких "Жигулях", разом із незмінним помічником (він же вантажник на фірмі) Юриком їдемо по місту. Біля хлібозаводу натовп людей, чекають на хліб. У деяких відділень "ПриватБанку" черги, значить, готівка ще залишилася. Де-не-де проїде машина, але й траплялися маршрутки та тролейбуси.
На вулиці Нафтовиків біля м'ясокомбінату бачимо блокпост, стоять по обидва боки. Зупиняють машини вибірково, нас пропустили.
Проїхали повз ДК Нафтозаводу та Бузковий сквер. Побачив спалені машини, багато отворів від куль та осколків на будинках поряд із нафтозаводом. У сквері, де героїчно загинули наші тероборонівці, повалені дерева й чагарники. Окремі акації, завтовшки до 40 см, зрізані по стовбурах, наче ножем. Уявляю весь жах цієї короткої та кривавої битви.
А ось і перша зустріч із "асвабадітєлями". Біля річки Вірьовчина, на повороті до нашого підприємства, потужний блокпост. Два БТР, БМП, танк. За деревами і в кущах солдати, зброя напоготові. По центру дороги військовий, направляє автомат на нас і порухом руки наказує зупинитися. Не знаю, але чомусь у мене немає страху. Юрко ж захвилювався, зблід, питає, що робити. "Зупиняйся і не панікуй", – кажу йому.
З мого боку підходить військовий, на вигляд років 25, автомат, набої. Питає, куди їдемо, що веземо, наказує вийти з машини. На вимогу пред'явити документи даю пенсійне посвідчення, хоч і паспорт при мені. "Что это за документ? Не пойму, на каком языке, да и вы здесь на фото не похожи на себя". "Це пенсійне посвідчення, – відповідаю, – а фото в ньому те, що було в наявності вдома, там мені десь 50 років. Їдемо на роботу, погодувати тварин". Юру перевіряють інші, багажник, килимки біля водія й пасажира, бардачок. Відпускають. Доїхали на роботу, перелізли через паркан за допомогою драбини, яку надав наш добрий сусід із підприємства поряд.
Ви б бачили, як зраділи наші собачки, ходили за нами хвостиками й непогано підкріпилися. На роботі порядок, хоча не охороняється, нікого з непроханих гостей не було. Від сусіда дізнаємося про обстановку навколо нас. Поруч підприємство із продажу нафтопродуктів, захоплене орками, возять паливо із Криму, посилена охорона. Далі сільгосппідприємство, склади із зерном пограбовані, на територію завезли кілька РСЗВ "Град". Недалеко від нас підприємство з виробництва залізобетонних виробів і тротуарної плитки. Звідти вивозять фундаментні блоки й залізобетонні конструкції в бік чорнобаївського аеропорту.
На тлі наших розмов пролунали потужні вибухи в районі аеропорту. Наші гамселять, почалася пожежа. Ну що ж, їдемо назад. На зворотному шляху все той же блокпост. Тільки бачу, пройшла ротація, процедура перевірки така сама, не буду повторюватися.
Їдемо через центр. Біля облдержадміністрації багато військових та бронетехніки, проїзд заборонено. З постаменту, де був пам'ятник Леніну, знято наш прапор, здерто плакати з фото наших загиблих атовців.
Над міськрадою – наш прапор, на шпилі морехідки, що на перехресті Ушакова та Перекопської, – наш прапор. Настрій трохи підвищився.
Біля хлібозаводу, вистоявши чергу, купили по буханцю хліба.
Попередній запис у щоденнику – 8 березня 2022 року.
Більше інформації про автора щоденника в інтерв'ю: Херсонець Клочко про життя в окупації: Передчуття, що росіяни покинуть місто і підуть, не було. Своїми каналами вони говорили, що боротимуться за кожен будинок