Щоденник окупації херсонця Клочка: Уперше побачив бурятів. Вони найбільш огидні, читають кожен паспорт, перелапали всі пакети, розмовляють зверхньо, через губу
27 травня 2022 року, п'ятниця
Таки наважилися поїхати на лівий берег, провідати дачу. Склад учасників такий: дружина, тесть 87 рочків із початковою деменцією, сестра Алли та її чоловік. Купуємо запас харчів, трохи вина. Якщо вийде, побудемо кілька днів. Виїхали о 10.00, доїхали до селища Кіндійка, стали в чергу. Черга на годину, робити нічого, потроху сунемося. За 500 м від Антонівського мосту – перший блокпост. Бетонні блоки з амбразурами для кулеметників до 20 чоловіків особового складу, обвішаних зброєю, як новорічна ялинка. Машину оглядає двоє: багажник, килимки, пакети, документи. Питають, куди їдемо. Ми заздалегідь домовилися, що веземо тестя в Голу Пристань, він там зареєстрований. Пропускають. Багато машин повертають на об'їзну трасу, значить, на Василівку – і далі в Україну.
Переїхали міст через Дніпро, біля кафе "Наїрі" – пост №2. Він значно потужніший, ніж перший. З обох боків у капонірах стоять танки. У кафе орки облаштувалися. Вивішані незрозумілі прапори. Уже потім я знайшов в інтернеті, що це бурятський прапор. Ну і, звісно ж, "аквафреш". Тут огляд більш прискіпливий. Уперше побачив бурятів. Можу сказати, що вони найбільш огидні з усіх окупантів. Читають кожен паспорт, запитують ім'я та по батькові, перелапали всі пакети, розмовляють зверхньо, через губу. Побачили мою вудку, стали цікавитися, що за риба у Дніпрі водиться, які правила рибальства.
Десь збоку стоять чеченці, як я розумію, контролюють бурятів, розмовляють своєю мовою. Мікроавтобуси оглядають окремо, висаджують усіх чоловіків, роздягають, шукають татуювання, мозолі від зброї.
Нарешті пропускають.
Заїхали в Олешки, на колі – пост №3. Стоять кримчаки та деенерівці. Прапори "ДНР" і Рашки. Процедура трохи легша: куди їдете, документи, багажник.
На виїзді з Олешків, на трасі в Голу Пристань – пост №4. Склад такий самий, як на в'їзді в Олешки. Перевірка швидка, запитання стандартні. В одного з них на плечі шеврон із написом українською: "Нацик, тобі п...зда". Через 20 хвилин приїхали на дачу. Слава богу, тут немає "асвабадітєлєй". Розміщуємося, дівчата готують перекус, я підключаю воду в будинок. Давно мріяв про рибалку, увечері замішаю кашу, приготую човен. Вечеряємо в бесідці, складається враження, що немає війни. Але щоночі чутно вибухи, це наші гатять по орках біля Голої Пристані та прилеглих сіл. На диво, зберігся дротовий інтернет, спілкуємося з дітьми й колегами, дивимося наші новини. Дав пароль усім сусідам, і тепер вечорами вони стоять біля воріт, ловлять контент. На щастя, усі – з проукраїнською позицією.
Попередній запис у щоденнику – 21 травня 2022 року.
Більше інформації про автора щоденника в інтерв'ю: Херсонець Клочко про життя в окупації: Передчуття, що росіяни покинуть місто і підуть, не було. Своїми каналами вони говорили, що боротимуться за кожен будинок