"Бачу рідний дім лише у снах": історія Оксани з Донецької області ввійшла в музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова

Тоді жахливі обстріли дуже сильно позначилися на психоемоційному стані жінки та її сім'ї. Від стресу в Оксани постійно тремтіли руки, а страх за близьких заважав нормально жити, ідеться в дописі.

За три місяці, коли фронт стабілізувався, Оксана із сім'єю повернулася в рідний Покровськ. Сім'я звикла жити під ракетними обстрілами, а жінка вірила, що війна не зачепить їхнього міста, попри тривожні новини. Утім, улітку 2024 року сім'я виїхала остаточно. Останньою краплею для них став вибух, від якого знесло дах у сусідній багатоповерхівці, а ворожа ракета впала у ставок неподалік їхнього дому.

"Тоді вже стало зрозуміло, що залишатися там смертельно небезпечно, насамперед для моїх малолітніх дітей – у мене дві донечки 10 і 13 років. Вони дуже боялися прильотів і дронів. Не вагаючись, ми переїхали до Дніпра, перевезли батьків, бізнес. Життя важливіше", – розповіла жінка.

Найважче, сказала Оксана, усвідомити, що вона тепер змушена жити лише спогадами про колишнє мирне життя. Будинок, у якому вона росла і зробила перші кроки, ущент зруйнований унаслідок ворожих обстрілів.

"Це село Лисівка. Там узагалі села вже немає. Знищено все – до фундаменту. Багато людей загинуло, багато з них навіть не поховали, бо кладовища зруйновані. Батьківська хата, якої вже немає, мені тепер тільки сниться", – каже вона.

Дивіться історію Оксани тут.

Контекст:

У музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова зібрано вже 130 тис. історій українців. Це найбільший у світі архів свідчень і джерело правди про війну в Україні – з 2014 року й до сьогодні. Робота зі збирання свідчень триває.