Сильнi й незламнi. Неймовірні історії українок, зібрані музеєм "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова
Від початку повномасштабного вторгнення країни-агресора РФ українські жінки демонструють неймовірну стійкість, допомагаючи тим, хто боронить країну, і підтримуючи громади в тилу. Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова зібрав історії жінок, які своєю підтримкою наближають перемогу. Це історії мужності, самовідданості й віри, ідеться у пресрелізі, наданому інтернет-виданню "ГОРДОН".
Лікарка з Харкова
Аліна Соловйова з Харкова – лікарка, яка жила в Салтівському районі, одному з найбільш обстрілюваних на початку повномасштабного вторгнення. Перші дні війни вона провела в підвалі підприємства разом із понад 380 людьми, серед них – діти, вагітні й жителі похилого віку. Аліна надавала медичну допомогу, організувала зв'язок із волонтерами для забезпечення медикаментами і приймала пацієнтів просто в укритті.
"Я активно приймала людей, надавала допомогу. Попри те, що ситуація в Харкові була досить складною, Салтівка також обстрілювалася. Так, ворог ніби відійшов, але все ще залишалося в активній фазі", – пригадує Аліна.
Волонтерка з Києва
Софія з Києва з перших днів війни вирішила не стояти осторонь – вона оселилася у волонтерському просторі на київському вокзалі. Там вона закуповувала потрібне, годувала військових, допомагала евакуйованим і розливала чай.
"Ми там жили, їли, годували інших, розвантажували волонтерку і так ми провели ці понад два місяці. Наплив людей був великий. Та я знала, що треба робити корисне для людей", – каже Софія.
80-річна Зоя Володимирівна із Житомира
Жителька Житомира Зоя Володимирівна щодня в'язала шкарпетки для бійців на фронт. Створила вже приблизно 300 пар.
"Мені здається, що це моя допомога. Це мої донати. Треба чимось допомагати. Снаряди не підношу, але працюю, працюю. Усе буде Україна", – каже жінка.
Наталія з Токмака
Син Наталії з Токмака загинув, захищаючи Україну від російських окупантів. Вона, попри небезпеку, і далі працювала листоношею – таємно розносила пенсії через блокпости, говорила українською й вірила у звільнення рідного міста.
"Скажу чесно, відчуття було – серце в п'ятках. Ми ті папки ховали, щоб до нас не чіплялися. Бо тоді – усе. Побачать українські гроші – і кінець", – розповіла Наталія.
Команда музею зазначила, що кожна із цих жінок – приклад незламності й сили духу, а їхні вчинки доводять – боротьба за Україну триває не лише на фронті, а й у тилу, де жінки щодня творять маленькі, але надважливі перемоги.
Контекст:
Колекція музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова містить понад 140 тис. історій про війну. Це найбільша у світі колекція історій мирних жителів, які постраждали від війни Росії проти України.