Науковці виявили, що кільця Сатурна нагрівають його атмосферу. Дані для дослідження збирали з 80-х

Суть відкриття сформульовано так: "Величезна система кілець Сатурна нагріває верхні шари атмосфери планети-гіганта. Цього явища ніколи раніше не спостерігали в Сонячній системі. Це несподівана взаємодія між Сатурном та його кільцями, яка потенційно може стати інструментом для передбачення того, чи є у планет навколо інших зірок чудові системи кілець, такі як у Сатурна".

Згідно з релізом, дослідження охоплює дані, здобуті під час чотирьох космічних місій, які вивчали Сатурн.

Це спостереження двох зондів NASA Voyager, які пролітали повз Сатурн у 1980-х роках і вимірювали надмірне ультрафіолетове випромінювання, дані місії Cassini, яка прилетіла до планети 2004 року (вона теж вивчала ультрафіолетове випромінювання), Міжнародного ультрафіолетового дослідника і телескопа Hubble.

"Таємниця ховалася на видноті протягом 40 років. Але знадобилася проникливість астронома зі стажем, щоб зібрати все в одне ціле протягом року", – зазначили у NASA.

Цей астроном – Лотфі Бен-Джаффель, 30 березня у журналі Planetary Science Journal вийшла його стаття про дослідження.

Ознакою того, що кільця нагрівають атмосферу Сатурна, є надлишок ультрафіолетового випромінювання, який проявляється як смуга гарячого водню в атмосфері планети, ідеться в релізі.

У NASA вважають, що частки крижаного кільця, які падають на атмосферу Сатурна, нагрівають її.

Це може бути зумовлено ударами мікрометеоритів, бомбардуванням частинками сонячного вітру, сонячним ультрафіолетовим випромінюванням або електромагнітними силами, які піднімають електрично заряджений пил, ідеться в релізі. Усе це відбувається під впливом гравітаційного поля Сатурна, яке притягує частки до планети.

"Усе відбувається завдяки частинкам кілець, які каскадами потрапляють в атмосферу на певних широтах. Вони модифікують верхню атмосферу, змінюючи її склад. Окрім того, стаються зіткнення з атмосферними газами, які, ймовірно, нагрівають атмосферу на певній висоті", – розповів Бен-Джаффель.

Припущення про взаємодію кілець і атмосфери Сатурна у науковців були вже на етапі досліджень зонда Cassini, але вони не мали впевненості в тому, що їхні дані відображають справжнє явище на Сатурні.

Hubble став ключем до "складання пазла", зазначив науковець.

"Коли все було відкалібровано, ми чітко побачили, що спектри узгоджуються між усіма місіями. Це стало можливим тому, що в нас є одна й та сама точка відліку, одержана від Hubble, про швидкість передавання енергії з атмосфери, яку вимірювали протягом десятиліть. Для мене це був справжній сюрприз. Я просто побудував графік різних даних про розподіл світла разом, а потім зрозумів: вау, це одне й те саме", – розповів він.