Блогер Ходза: Пост топ-блогера про комерційну компанію коштує $150–300. Політичний пост коштує удвічі більше – приблизно $600

 Він входить до сотні найпопулярніших блогерів українського сегмента Facebook, їдко і дотепно висміює як реалії вітчизняної політики, так і маразми кремлівської пропаганди. Десятки тисяч підписників знають його під ніком Антон Ходза і з кумедною аватаркою а-ля "ботанік із гітлерівськими вусиками".

У реальному житті блогер зовсім не схожий на свого віртуального персонажа ні зовні, ні за стилістикою спілкування. Ходза – веселий троль, який працює, згідно з профілем у соцмережі, "заступником заступника із політичного виховання в міністерстві важливих справ". Автор Ходзи – стриманий, спокійний киянин, на вигляд йому приблизно 30 років, працює у сфері бізнес-комунікацій.

В інтерв'ю "ГОРДОН" Антон Ходза розповів, чому не розкриває свого справжнього імені, за які пости росіяни банили його у Facebook, як ставиться до "порохоботів" і чому гумор – один із найважливіших інструментів в інформаційній війні і в розвитку суспільства.

– Чому публічно не розкриваєте свого справжнього імені?

– Не хочу змішувати Facebook із роботою. Коли з'явився Антон Ходза, я працював у піарі: спілкувався з бізнес-партнерами, компаніями, журналістами. Не хотілося, щоб при кожній зустрічі мене ліктем штовхали: "О, так це ти ту фігню запостив?!"

– Коли саме з'явився ваш віртуальний персонаж Антон Ходза?

– Задовго до другого Майдану, у 2009 році. Спочатку Facebook я серйозно не сприймав. Тоді був популярний "Живий журнал", я там проводив більше часу. Як більш-менш завершений літературний образ Ходза сформувався ближче до Майдану. Саме тоді в мене різко зросла аудиторія. Напевно, люди шукали нові джерела інформації і я попав у потік.

– Яке визначення даєте: Антон Ходза – він хто?

– "Щоб не плакать, я сміялась", як писала Леся Українка. Ходза – це моя психотерапія: щоб не тримати в собі хвилювань та емоцій – пишу у Facebook.

– Порівняно з Михайлом Саакашвілі, у якого більше ніж 900 тисяч підписників, або Арсеном Аваковим (400 тисяч), ви явно не топ-блогер – у вас усього 50 тисяч. Однак у соцмережі вас знають усі. Чому?

– У Саакашвілі й Авакова і має бути більше підписників. Це нормально, вони політики. У 2009 році, коли політик заводив свою сторінку в соцмережі, це було дивиною. Наприклад, на президентських виборах 2010-го той же Яценюк одним із перших залетів у Facebook, Twitter і "Живий журнал". Ясно, що його сторінки вела прес-служба, але ще кілька років тому акаунти українських політиків у соцмережах були новинкою, зараз – обов'язкова умова.

– Так чому Ходзу знають усі, хто активно користується Facebook, у чому секрет?

– Напевно, у тому, що серед 400 тисяч підписників Авакова більшість – звичайні громадяни. А в мене серед 50 тисяч підписників переважно професійна медійна аудиторія: журналісти, піарники, політтехнологи. У цьому разі інструменти "лайк" та "репост" працюють ефективніше.

– Ваш найпопулярніший запис за вісім років існування в соцмережі?

– Ой, це був найтупіший пост, який тільки можна собі уявити. У соцмережах чомусь дуже популярні загадки з каверзою. Наприклад, математичні картинки в стилі "Скільки вишеньок на картинці?". Я одного разу повісив таку картинку – була дика кількість коментарів, лайків, репостів.

– І про що це свідчить?

– Що люди не дуже люблять серйозні теми. Пишеш на дійсно важливі теми – про інформаційну агресію Росії, про внутрішньоукраїнські проблеми – шукаєш підтримки суспільства, але... Серйозний пост ніколи не розійдеться так, як приколи або свідомо "срачні" теми. Спробуйте у себе у Facebook написати "Механіка чи автомат?", "Canon чи Nikon?", "iPhone чи Samsung?" – зберете тисячі коментарів, тому що це тема для срачу на рівному місці.

Усі медійники це зазначають, усі плачуть: як тільки намагаєшся щось серйозне і важливе донести – аудиторія іде. Люди не хочуть напружуватися, їм не потрібні складні меседжі. Я і по собі це бачу. Мені теж не завжди хочеться напружуватися, ледве вникаю в судову або медичну реформи, схему "Роттердам плюс" і так далі. Це не моє, я в цьому нічого не розумію. Можу поставити лайк-репост, але це буде без душі. Однак за останні роки число людей, які якісно і критично мислять, помітно збільшилося.

– Найпровальніший ваш пост?

– Були моменти, коли я лажанувся і повівся. Замість того, щоб перевірити інформацію 10 разів, – ухопився і поніс її далі за принципом: "А-а-а, зрада!" Потім виявлялося, що це не зовсім так, або зовсім не так. Потрібно знаходити в собі сили вибачитися і написати правду про власну лажу.

– А можна швиденько стерти пост, поки ніхто не бачить.

– (Усміхається). Було. Точно вже не пам'ятаю, здається, пост був пов'язаний з особистим випадом проти політика. Написав щось, а потім самому стало незручно. Мучишся докорами сумління і... видаляєш. Один–два рази було і таке.

– Коли ваш проект із відверто розважального перетворився на інформаційно-волонтерський?

– Відразу після Майдану і з початком анексії Криму. До цього я стібався над внутрішніми ворогами України – усякими януковичами, льовочкіними і клюєвими. Як тільки в гру включилася Росія, усвідомив: ось справжній ворог – і перемкнувся на інформаційну антикремлівську війну.

– Скільки разів вас банили?

– Разів п'ять точно, переважно з російської лінії. Перший раз забанили, коли я вивісив мішень із Путіним. На мене наскаржилися і заблокували через день. Другий раз забанили за мішень із Кадировим.

Одного разу пішов в бан за слово "хохли". Тоді якраз пішла хвиля мема "А че там у хохлов?". Ми обстьобували, як російське ТБ усі ефіри присвячує винятково темі України. У підсумку самі росіяни почали масово скаржитися на пости: мовляв, обзивають українців хохлами, принижують гідність. Facebook став пачками банити українських блогерів, хоча слово "хохли" ми використовували в іронічному сенсі.

– Остання хвиля банів популярних українських блогерів була минулого року. У 2017-му така масова атака зникла. Із чим ви це пов'язуєте?

– Думаю, кремлівські бюджети переорієнтувалися. Росія зараз доблесно "воює" зі США і в Сирії. Найімовірніше, на український напрям уже немає таких грошей, бюджет просів. Аби вести інформаційну війну в інтернеті, потрібно утримувати значний штат співробітників. Зрозуміло, що якісь агенти впливу продовжують працювати в українському полі, але не так масово, як раніше.

– А самі баните тролів, ботів або ватників?

– Зараз так. Раніше розважався: залишав парочку, які забрідали до мене з Росії. З ними можна було розважитися: постібатися, поганяти день–два – а потім усе одно забанити. З російськими ватниками, звичайно, веселіше – вони шизануті. Але все одно їх баню. Втомився, не приносить задоволення.

– Як чините з українськими ватниками?

– Якщо трапляється більш-менш адекватний, який не скочується до образ, – залишаю для плюралізму думок. Але відвертих ідіотів, навіть якщо вони не ватники, баню. Особливо тих, хто пачками постить образливі картинки про українців.

– Хто з блогерів вам подобається?