Час бігморд. Навіщо кандидати у президенти витрачають стільки грошей на вуличну рекламу?
Кузьменко: Розшифрування кандидатами гасел, деталізація обіцянок – ось на що потрібно звертати увагу. Усе-таки не хріна з гори – головнокомандувача обираємо
Колумніст видання "ГОРДОН" Євген Кузьменко розмірковує про гасла, які українські політики використовують у зовнішній рекламі, і радить виборцям, на що звертати увагу, щоб не бути ошуканими порожніми обіцянками.
Не знаю, як вас, а мене вже дратує цей парад вуличної реклами кандидатів у президенти. І звідки тільки у них беруться гроші?
Вийдеш спозаранку на пробіжку по району – і таке відчуття, що за тобою невідривно стежать. У спину витріщається лідер Аграрної партії Скоцик, через дорогу пильно дивиться, обіцяючи Європу і НАТО, Юлія Володимирівна, а десь удалині вже маячить холодний, схожий на андроїда, Сергій Тарута...
Завернеш за кут – а там на тебе вже чекають "Партія миру" – судячи з останніх даних, російського, кривавого. Бігтимеш ще 100 метрів – і мозок тобі підриває окличною істерикою Петро Олексійович Порошенко: "Армія! Мова! Віра!" Ніби президентським указом з учорашнього дня у країні скасували крапки і коми.
І ви знаєте, є люди, які на весь цей агітпроп клюють! Регулярно натикаюся на них, пересуваючись рідними Позняками. Стоїть перед білбордом лисий дядько років 60, у джинсах і футболці. Стоїть, чухає ріпу і ворушить губами. Чи то голова туго міркує, чи то досі читає тільки по складах. А на білборді всього лише й написано: "Із Днем Конституції України! "Солідарність". Блок Петра Порошенка".
Уже й День Конституції давно минув, а дядько, бідолаха, усе ворушить губами, намагаючись зрозуміти, за що його вітають. І я намагаюся: ну невже хтось досі вірить, що йому хочуть передати щось суто важливе і дико конструктивне?
Та ну, дурниці якісь. Просто політикам важливо вбити в наші голови свої особи і партійні бренди. Особливо якщо ці особи і бренди не розкручені. А попри це чимало людей, прийшовши на виборчу дільницю не підготувавшись, у підсумку тупо голосують за щось знайоме. Умовно кажучи, між партією "Патріотичний батон" і Радикальною партією такий виборець вибере радикалів. Хоча б для того, щоб не відчувати себе повним ослом, який голосує за кота в мішку.
Не варто забувати і про марнославство. Закриваючи рекламні потужності по всій країні, політик/партія демонструє, що входить у вищу лігу – якщо не за впливом, то хоча б за баблом. Знову ж таки перед пацанами/коханкою не соромно.
І потім – передвиборча агітація з розмахом потрібна для того, щоб рекламники у столиці та регіонах мали гарні гроші, а відповідальні за рекламу штабісти змінили колишні авто на машини нових марок. Знижки для "своїх", приписки, відкати... Президенти і парламенти змінюються, а інтерес рекламного бізнесу – вічний!
Тобто цим гідним людям є резон боротися за ваші мізки. Але вам для чого споживати цю продукцію? Яка від неї практична користь?
Хтось напевно відповість: користь – в інформації. Нічого подібного, друзі мої, це ілюзія. Нам просто згодовують гасла, не пояснюючи водночас, як збираються ці обіцянки виконувати.
Узяти, наприклад, тему миру: за всіма соцопитуваннями вона стабільно входить до списку найактуальніших. Не говорити про мир – означає давати фору конкурентам. Тому говорять усі, від Гриценка з Безсмертним до Юлі з Ляшком.
До того ж саме слово "мир" стало вже будівельним матеріалом для партійних брендів. І вже весь Київ обвішано ось такими білбордами.
Інші завдяки "миру" хочуть витіснити з влади попередніх "миротворців". Перевірена тактика, змінюється лише вектор. Зазвичай такі жваві хлопці пропонують "підняти націю з колін". І навіть підказують, у якому напрямку підніматися.
Але в Україні зараз запит на "мир", і вулична реклама це наочно засвідчує. Але ось що цікаво: хто-небудь із "обіцятелів" детально роз'яснює, як він це робитиме?
Ні, можна, звичайно, як доктор Комаровський, сказати: так а чого, якби обрали – поїхав би з Путіним на рибалку і все вирішив!
Ось такі нехитрі, але задушевні рецепти подобаються бабкам на лавці і мужикам у бані. І нехай подобаються – не їм же їздити на виснажливі багатогодинні зустрічі з Путіним, Меркель та Олландом. Не їм читати агентурні зведення і вислуховувати звіти Генштабу. І думати про ймовірні іловайськи теж не їм.
Але вже принаймні вимагати розгорнутих відповідей на найважливіші запитання ці люди зобов'язані. Запитати, наприклад, у Юлії Тимошенко: як поєднуються її обіцянки НАТО і Європи з її закликами до миру? Який мирний план вона запропонує? Чи не розколе він строкате наше суспільство? Як відреагує Кремль? У що цей план обійдеться країні? Чи є на випадок провалу варіанти "Б" і "В"?
Розшифрування кандидатами гасел, деталізація обіцянок – ось на що потрібно звертати увагу. Усе-таки не хріна з гори – головнокомандувача обираємо. Політика, що визначає стратегічний курс розвитку країни на найближчі п'ять років. До такого вибору кожна доросла людина ставиться з відчуттям підвищеної відповідальності.
Тож білбордами і лайтбоксами наші кандидати нас не позбудуться. Не повинні позбутися.