Дружина Сущенка: Як Романа затримали? Удень, у центрі Москви, мішок на голову, затягли в авто – і все. Це Росія
В інтерв'ю "ГОРДОН" Анжеліка Сущенко, дружина українського журналіста Романа Сущенка, викраденого в Москві і засудженого до 12 років в'язниці за "шпигунство", розповіла про обставини затримання чоловіка, про підозрілу поведінку російських родичів, про умови тримання в ізоляторі "Лефортово", про те, чому довелося покинути Париж і повернутися в Київ, а також про те, що буде робити в перший день звільнення чоловіка.
4 червня 2018 року Московський міський суд засудив українського журналіста, кореспондента агентства "Укрінформ" у Франції Романа Сущенка до 12 років колонії суворого режиму. Оголошення резолютивної частини вироку було публічним, у присутності преси, але повну версію рішення суду засекречено, як і сам процес, який весь цей час відбувався в закритому режимі.
Сущенка схопили в Москві 30 вересня 2016 року, помістили у слідчий ізолятор "Лефортово" й обвинуватили у "шпигунстві". Російський "Коммерсантъ" із посиланням на свої джерела повідомив, що Федеральна служба безпеки Росії (ФСБ) обвинуватила журналіста "у спробі з'ясувати можливість нового наступу на Маріуполь із боку "ДНР".
Романа Сущенка визнано одним зі щонайменше 70 українських політв'язнів Кремля. На його звільненні наполягають провідні західні політики, правозахисні та журналістські організації. Але протягом останніх 20 місяців ситуація не зрушилася з місця, хоча адвокат українського політв'язня Марк Фейгін сподівається на обмін Сущенка на Кирила Вишинського, керівника агентства "РИА Новости Украина", затриманого в Києві за підозрою в державній зраді.
В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" дружина Романа Сущенка Анжеліка розповіла, коли востаннє бачила чоловіка, у яких умовах його тримають, про що не дозволяють говорити під час побачень, чи було за ними стеження, чому більше не спілкується з московськими родичами, навідати яких приїжджав її чоловік, і як у Парижі, де вони з Романом прожили шість років, сприймають збройне вторгнення Росії в Україну.
Почала телефоном розповідати Роману про те, які акції на його підтримку проходять у Києві. Розмову одразу ж заглушили
– Коли ви востаннє бачили чоловіка?
– У лютому цього року на побаченні в московському слідчому ізоляторі "Лефортово".
– Скільки часу дають в'язням на побачення з рідними?
– Скільки хочуть, стільки й дають. Уперше приїхала до чоловіка в тюрму в березні 2017-го, проговорила з ним дві з половиною години. Потім на кожне побачення давали дедалі менше часу: півтори години, годину, востаннє – 50 хвилин.
– А кімната для побачень який має вигляд?
– Приміщення з відгородженим кабінками, особистого контакту немає, спілкування тільки через скло і телефонну трубку. Усе знімають на відеокамери, усе записують. У кімнаті постійно перебуває представник СІЗО, дивиться і слухає. Переривають несподівано, кажуть: "Побачення закінчено, родичі, покиньте приміщення".
– Як чоловік почувається, який має вигляд?
– Виїхав із Парижа успішною людиною, а зараз... Він у постійному стресі протягом двох років, у нього жодної інформації про нас немає, хіба що під час візиту адвоката або українського консула щось дізнається. На телефонні дзвінки треба брати спеціальний дозвіл тюремного начальства. Як нам пояснив адвокат, у СІЗО черга за можливість зателефонувати додому. Звичайно, телефонні розмови прослуховують.
– Ви на собі це відчули?
– Одного разу почала телефоном розповідати Роману про те, які акції на його підтримку проходять у Києві. Це саме річниця його затримання була. Розмову одразу ж заглушили. Знаєте, як раніше було: натискають кнопочку – і ти нічого не чуєш, хоча залишаєшся на телефонній лінії. Зайве слово або тема, яка їм не подобається, – і все, зв'язок обривається.
– А листи доходять?
– Ідуть по два–три місяці, проходять цензуру. На кожному листочку стоїть спеціальний штамп. Якщо щось не сподобалося тюремній цензурі, лист опиняється у сміттєвому кошику. Листи обов'язково мають бути лише російською.
Незважаючи на це, дуже багато листів доходить, зокрема з Канади, Франції, інших західних країн. Наші українські діти теж дуже багато листів надсилають, хоча видно, як їм важко писати російською. Це мені чоловік розповідав. Йому дуже важливі ці листи. Він бореться за будь-яку звістку з дому. На побаченні розповідав, як здивований, що стільки людей в Україні й на Заході його знає.