"Не сваритися через минуле, а об'єднатися заради майбутнього". Промова президента Зеленського в День Незалежності України
24 серпня 2019 року, у 28-му річницю від Дня Незалежності України, президент Володимир Зеленський виступив на головній площі Києва та закликав українців забути про минулі образи і об'єднатися, щоб стати сильними і "розраховувати тільки на себе". Видання "ГОРДОН" публікує повну версію виступу глави держави.
Тільки одна цифра робить ранок добрим. Це нуль. Обстрілів – нуль, утрат – нуль
– Дорогі українці! Ви знаєте, кожен мій ранок починається із смс-повідомлення. Скажу відверто, це смс від Генерального штабу: за минулу добу обстрілів – сім, утрат – дві. Цифри можуть бути різними, але тільки одна робить ранок добрим. Це [цифра] нуль. Обстрілів – нуль, утрат – нуль.
І давайте для початку подякуємо тим, завдяки кому ми можемо сьогодні бути тут, під яскравим сонцем і чистим блакитним небом. І щоб ці оплески почули наші захисники, які зараз на сході країни захищають Україну [лунають оплески на Майдані Незалежності]. Завдяки вам ми відзначаємо сьогодні 28-му річницю від Дня Незалежності.
Хоча не зовсім вірно казати, що Україні – 28. Адже до 91-го року ми встигли чимало. Відбулося хрещення Київської Русі, Іван Федоров видав у Львові "Апостол", засновано Києво-Могилянську академію, козаки на чолі з Богданом Хмельницьким та Іваном Сірком підкорили фортецю Дюнкерк, на світ з'явилася Конституція Пилипа Орлика.
Україна була однією із засновниць ООН, а Сергій Корольов зробив вагомий внесок у підкорення космосу людством. Це лише кілька дуже важливих подій яскравої історії нашої одночасно багатовікової та молодої країни.
Ну а сьогодні ми відзначаємо, мабуть, найважливіший день у житті держави. День, коли вона здобула незалежність. Сьогодні вже сформувалося ціле покоління, народжене у незалежній Україні. Для них це нормальний стан речей. Для них не може бути по-іншому. І це прекрасно! Бо це покоління – наша ментальна опора. Опора свободи, демократії та розвитку. Вони мислять вже інакше, вони думають сучасно, а значить – Україна буде рухатися тільки вперед.
Незалежність не з'явилася за помахом чарівної палички
Разом з тим, ми з вами не повинні забувати, що незалежність не з'явилася за помахом чарівної палички. Активна боротьба за неї почалася понад 100 років тому. Тривала вона й у часи Радянського Союзу. Микола Руденко, Василь Стус, Петро Григоренко, В'ячеслав Чорновіл, Левко Лук'яненко, учасники Революції на граніті.
Це далеко не повний список тих, хто боровся за здобуття незалежності України. Хтось – ціною власної свободи, а хтось – ціною власного життя. Заради цього одного дня – 24 серпня 1991 року. І цей день був неминучим. Бо, як казав Левко Лук'яненко, прагнення до незалежності закладене у нашому генетичному коді.
Минуло 28 років. 28 різних років. Непростих, буремних, тернистих, але наших спільних. І всі ці роки ми пережили разом. Усією країною.
Усією країною ми тягнули "кравчучки", нарізали купони та, відверто кажучи, дивилися, як "Багаті теж плачуть". Усією країною мали ваучери, ходили в "мальвінах", а ті, кому пощастило, – з пейджерами. Усією країною стрибали на рекордну висоту – 6 метрів 14 сантиметрів. Першими перепливали басейни Сіднея та Афін, плакали на олімпійському п'єдесталі в Атланті, коли вгору піднімався саме український прапор.
Усією країною змушували тремтіти грандів європейського футболу, коли Лужний зі Львова отримував пас від Головка із Херсона, віддавав на Реброва з Горлівки, а той – на киянина Шевченка. Тоді "гол!" лунало від Ужгорода до Луганська.
Усією країною, від Донецька до Карпат, ми летіли до зірок разом з Леонідом Каденюком і раділи, коли у відкритому космосі вперше в історії пролунало "Ще не вмерла…" Усією країною стояли в черзі у перший McDonald's та слухали "Танець пінгвіна" від Кузьми. Чекали армагеддона з настанням 2000 року та раділи на ранок, що його пережили.
Усією країною ми підкорили Європу "Дикими танцями" та відстояли демократичний вибір у 2004 році. Усією країною молилися за моряків "Фаїни" у полоні сомалійських піратів та плакали за гірниками на шахті Засядька. Усією країною тішилися, коли на когось падав вінок. Намагалися встигнути до Євро-2012 та усією країною не розуміли, як можна було не побачити гола у ворота Англії?
Кожного дня у кожного з нас розривається серце. І будь-які перемоги чи здобутки неповноцінні, адже наша родина неповна
Це були різні роки. Різні! Непрості. Та тепер, озираючись назад, можна сказати, що до певного моменту – безтурботні. Адже потім настав 2014 рік. Спочатку усією країною ми довели, що маємо гідність. Не побоялися водометів та кийків, а дехто не побоявся і снайперських куль. Тоді усією країною ми дізналися, що сотня може бути небесною. А згодом на нашу українську землю прийшла війна, яку ми зустріли усією країною.
І тут "усією країною" – це вже не просто художній прийом. Бо ми – у прямому сенсі слова – усією країною збирали на бронежилети, медикаменти, тепловізори. Усією країною в інтернеті та біля телеекранів були прикуті до новин зі сходу. Новин, де решта слів втрачала сенс, а перед очима були тільки назви населених пунктів та кількість загиблих героїв.
Як це не парадоксально, але тоді ми народилися вдруге як країна та як суспільство. Об'єдналися і згуртувалися, згадали це забуте відчуття, коли ти пишаєшся своєю Батьківщиною. Саме тому сьогодні тут зібралася гордість України. У першу чергу – це наші воїни. Ті, хто захищав, і ті, хто зараз захищає нашу землю. Це родини військових. Ті, хто втратив сина, батька, чоловіка чи брата, сестру. Це волонтери, ті, хто допомагає, інколи віддаючи останнє.
Тут також ті, хто навчає, і ті, хто рятує життя щодня. Ті, хто на спортивних аренах світу прославляє Україну. Наш науковий і творчий потенціал. І, звичайно, наше майбутнє – тут наші діти. Ці люди не просто учасники Ходи гідності. Це наші тисячі причин любити Україну.
Ви знаєте, колись мене запитали: "А за що ти любиш Україну?". Дуже дивне запитання. А за що ти любиш свою маму? Вона тебе народила, виховала, підняла на ноги. Я люблю Україну, бо я тут народився. Я люблю наш прапор і радію, коли він переможно майорить. Я люблю наш гімн, бо це – наш найголовніший хіт! Бо яку ще пісню так знає і так співає кожен із нас, кожен українець? Я люблю нашу землю, бо кожен куточок України – це велика сім'я.
І для тих, хто не розуміє сьогоднішнього болю українців, я поясню дуже доступною мовою. Уявіть, що, наприклад, сусід відібрав у вас двох дітей. Першу дитину – просто викрав. Їй видали нове свідоцтво про народження, а потім кажуть: "Та ми не забирали вашу дитину, вона сама захотіла жити з нами. Ну і що, що під дулом автоматів? Це її бажання. І взагалі, хто вам сказав, що це ваша дитина? Вона споконвіку була нашою. Ви не хвилюйтесь, їй тут буде краще, у нас прекрасний притулок біля моря, під сонечком".
І от минуло п'ять років. І ті, хто були такими занепокоєними, кажуть: "Та наче все нормально. Дитина за вами вже не плаче. І взагалі, не сильно вона на вас і схожа". Чому вони так кажуть? Тому що це – не їхня дитина.
А другу вашу дитину закрили в дитячій кімнаті. І поставили озброєну охорону. Вам кажуть: "Яка охорона? Там нікого немає". І ви чуєте, як ось тут поруч, за стіною, ваша дитина плаче, але ви не можете туди зайти.
Кожного дня у кожного з нас розривається серце. І будь-які перемоги чи здобутки неповноцінні, адже наша родина неповна. Та настане день, і ми обов'язково зберемося разом, бо голос рідної крові переможе.
Розраховувати маємо тільки на себе. Не сваритися через минуле, а об'єднатися заради майбутнього
Дорогі українці! Ми різні. Але єдині. Мусимо бути єдиними, бо тільки тоді ми сильні. Зрозуміти, що розраховувати маємо тільки на себе. Не сваритися через минуле, а об'єднатися заради майбутнього. Усі ми різні: україномовні та "русскоязычные". Незалежно від віку, статі, віросповідання ми повинні бути єдиним народом. Не на плакатах, не в гаслах, а в серці.
Ми повинні рухатися вперед, разом будувати країну, разом робити неможливе і кожного ранку казати собі: "Я українець і я можу все!".
Наша земля – неповторна, чарівна, незламна, неймовірна, дивовижна, казкова, чудесна, прекрасна. Якби не наша Батьківщина, людство могло б і не знати цих слів. Адже всі вони були вигадані для того, щоб описати Україну. І сьогодні вона відзначає 28-му річницю незалежності.
За ці роки ми зробили найголовніше. Ми їх примножили. Зберегли незалежність і свободу. І бережемо сьогодні. Хтось – ціною власної свободи, а хтось – ціною власного життя.
У цей важливий день ми віримо, що в українському календарі скоро з'явиться інша, не менш знакова дата. Конкретне число і місяць у цьому випадку неважливі, бо це буде день, коли настане мир. І мій ранок починатиметься із смс-повідомлення: минулої доби в Україні народилися 1000 хлопчиків та 1001 дівчинка.
Із днем народження, Україно! Слава Україні!