Новинський: Чи думав я коли-небудь відсторонитися від суєти бізнесу й у священники податися? Усяке може бути
Скільки державних мов має бути в Україні, чим Опозиційний блок відрізняється від "Опозиційної платформи" та чи можливе їх об'єднання. Про це, а також про поїздки до Москви в авторській програмі Дмитра Гордона розповів народний депутат від Опозиційного блоку Вадим Новинський. Видання "ГОРДОН" публікує текстову версію інтерв'ю.
Державна мова має бути одна – українська
– Вадиме, доброго вечора!
– Доброго вечора!
– Дуже радий бачити, і я, як завжди, маю про що запитати.
– А ми маємо що відповісти! (Усміхається).
– Скажіть, будь ласка, коли ви востаннє бачили Януковича?
– Віктора Януковича востаннє я бачив 21 лютого 2014 року – після голосування за повернення до Конституції 2004 року. Це було Межигір'я, ми бачилися протягом, скажімо так, години, після цього я повернувся до Києва, а він полетів у Харків.
– Це ви його сполохали, що він полетів?
– Ні, я думаю, у нього все було заплановано. У нас відбулася коротка розмова, після якої я повернувся у робочих справах до свого офісу, а він полетів у своїх справах.
– Він не мав пригніченого вигляду?
– Ну щось таке було. Зазвичай був підтягнутим, бадьорим, упевненим у собі, а тут... Пригніченість була – у зовнішньому вигляді.
– Це правда, що перед цією зустріччю з Януковичем у його офісі на Банковій ви побачили одного з лідерів українських націоналістів?
– У кабінеті Януковича на Банковій я востаннє був 20 лютого. Кілька разів. Це той день, коли були розстріли на Майдані, це криваве протистояння, і я тоді мотався між Верховною Радою і кабінетом Януковича, аби якось зупинити кровопролиття. Ми знаємо, що понад 30 осіб із фракції Партії регіонів тоді брали участь в голосуванні за постанову про припинення кровопролиття, і це нашими голосами постанову було ухвалено. Я намагався якось зблизити позиції Верховної Ради і президента, тому їздив до нього кілька разів, але нікого там не бачив. Пліткували, що в той момент там хтось був...
– ...ми назвемо прізвище цього когось?
– Говорили, що це був Дмитро Ярош, але я нікого не бачив – присягаюся. Хто говорить про те, що я бачив, не має рації: я не бачив.
– Яка ваша думка щодо мовного питання? Чи є ця проблема в Україні сьогодні?
– Проблеми не було протягом дуже тривалого часу, але зараз вона з'явилася. Усі ці дії найближчого оточення Порошенка і його підготовка до виборів у президенти... Готуючись до обрання на другий строк, він використав усе те, що не можна було в настільки грубо використовувати, – питання віри та мови. Це питання, які роз'єднують суспільство і зіштовхують людей. Звісно, не можна було так підходити до цих питань. Починаючи з 1991-го року, протягом 20 із гаком років українці жили у мирі, і все було гаразд. В аспекті мови також. Але події 2014 року неначе вододіл провели...
– ...угу...
– ...і влада, яка прийшла після Майдану, почала розділяти суспільство – за абсолютно різними аспектами: регіональним, мовним, за ставленням до історії, до героїв... Одні люблять одних героїв, інші – інших. Навіщо це потрібно? Розділеним суспільством легко керувати. І Порошенко робив це протягом усієї своєї каденції. Але народ поставив йому оцінку – дякувати богу, він уже не президент. Звісно, мовне питання час від часу виникає. Його почали порушувати ще за президентства Ющенка. До цього українська мова розвивалася, російська розвивалася, регіональні мови теж – у нас суспільство різноманітне, багатонаціональне, і в цьому різноманітті наша сила. У тому, що тут і росіяни вважають себе українцями, і євреї, і румуни, і молдовани: їм комфортно жити в Україні. Важливою для будь-якої національності ознакою є мова – це цінність кожного народу, ідентичність його. І робити так, щоб інтеграцію в українське суспільство проводили на основі асиміляції, змушувати людей забути своє коріння, свою мову – не той шлях.
– А якою має бути мовна політика в Україні, на вашу думку?
– Ну мовна політика була, і була досить непоганою, збалансованою. Я кажу про закон Ківалова – Колесніченка. Він пройшов Венеціанську комісію, його схвалили всі європейські інституції. І мови розвивали. Українську розвивали як державну мову...
– ...державна одна має бути?
– Одна. І ми вважаємо, що держава має підтримувати розвиток української мови. Але точно так само в Конституції записано норму, що держава підтримує і забезпечує розвиток російської та мов національних меншин. Якщо ти хочеш іти на держслужбу, ти маєш знати українську.
Був би Черномирдін живим, усіх тих випробувань, тих страшних подій між Росією та Україною вдалося б уникнути
– Протягом восьми років послом Росії в Україні був Віктор Степанович Черномирдін, у нас із ним були дуже ніжні стосунки. І я пам'ятаю, як він вас любив, навіть сином своїм називав...
– ...це так (усміхається)...
– ...от якби Віктор Степанович був у 2014 році живим, війна між Росією та Україною могла початися – як гадаєте?
– (Зітхає). Звісно, усі ці спогади дарують і радість – від тих зустрічей...
– ...гарна людина була, чи не так?
– Не те слово. Я часто згадую ті довгі вечори, наше спілкування... Це велика людина була, справжня глиба!
– Самородок...
– ...так, світового масштабу. І я не сказав би, що він у школі навчався на "відмінно" чи інститут закінчив із червоним дипломом, але це дійсно самородок, народжений російською землею. Черномирдін був справжнім патріотом Росії – це справжня російська людина. Але водночас він був і патріотом України.
– ...дружина – українка...
– ...так. Віктор Степанович робив усе, що від нього залежало, аби між Україною та Росією сутичок не було. А траплялися ж різні ситуації й тоді...
– ...Тузла...
– ...та взагалі, із 2001-го до 2009 року було дуже багато конфліктних ситуацій. Коса Тузла. Потім те, що збили випадково в небі над Кримом Ту-154, що летів з Ізраїлю...
– ...до Новосибірська.
– Це ж конфлікт? Конфлікт. Багато було питань, пов'язаних із газом. Але їх усі якось вирішували, спокійно, нормально – завдяки Вікторові Степановичу. Завдяки його унікальній ролі та здатності вести діалог і знаходити компроміс. Я впевнений у тому, що, якби Черномирдін був живим, усіх тих випробувань, тих страшних подій між Росією та Україною вдалося б уникнути.
– Упевнені?
– Так. У мене в кабінеті ніколи не було жодного портрета, але досі стоїть портрет Віктора Степановича Черномирдіна. І я досі підтримую стосунки з його старшим сином Віталієм.
– Запитання, на яке багато хто воліє не відповідати, але я не можу його вам не поставити. Крим – український чи російський, на вашу думку?
– Ну, коли ще почалися ці події 2014 року, я як депутат від Севастополя зробив заяву про те, що Севастополь – українське місто, Крим – це частина території України. Ми відкриваємо Конституцію України, дев'ятий та десятий розділи, і в адміністративно-територіальному поділі чітко зазначено, що у складі України є області та Автономна Республіка Крим. А наприкінці – міста Київ і Севастополь...
– ...так...
– ...і я цілковито й повністю це підтримую. Але наша влада на чолі з Петром Порошенком протягом останніх п'яти років зробила все, щоб утратити українців, які проживають на території Криму. Часто запитують: Крим – це територія чи люди? Мені здається, передусім це люди. Але коли розірвано економічні відносини... Завжди ж, ми знаємо, люди їздять то в одну область, то в іншу, торгують на базарчиках, спілкуються... Херсонська область, Запорізька, Крим – у них усе життя такі відносини були, не кажу вже про велику економіку...
– ...звісно...
– ...а зараз усі економічні зв'язки зруйновано, відрізано воду...
– ...блокада...
– ...припинено постачання води у Крим. А там українці? Ми вважаємо їх громадянами України чи ні?
– Певна річ.
– Вони мають такі самі права, за Конституцією, як українці, які мешкають на інших територіях України? Такі самі. Чому їх потрібно обмежувати у правах, можливостях, чому потрібно ставити на межу виживання?
Потім в один прекрасний момент узяли – підірвали лінію електропередавання. Я вважаю це справжнім терористичним актом – підривання високовольтної лінії, що веде у Крим. Ніхто не подумав, що через перепади напруги могла виникнути нештатна ситуація на Запорізькій атомній станції у той момент. До чого б це призвело? Людей, які вчинили цей теракт (хто перебував у парламенті), показували, як героїв. Які вони герої, у чому їхня заслуга? Що вони знеструмили два з половиною мільйони українців, які живуть на території Криму? Це що, сприяє тому, щоб повернути довіру, щоб повернути нам серця українців? А всі ці експерименти з мовою, про які ми вже говорили, з історією, – вони що, наближають українців, які там живуть, до нас? Боюся, що ні.
Я неодноразово зустрічався із севастопольцями. Вони приїздили на територію України й запитували: "Чому нічого не роблять для того, щоб повернути Крим? Чому це все відбувається? Ми не хочемо, ми хочемо бути з вами разом!" Крим можна повернути тільки збалансованою гуманітарною політикою і правильним ставленням до людей, які там живуть. Багато хто з них отримав російські паспорти: без цього неможливо. Але я гадаю, що більшість українські паспорти нікуди не поділа.
П'ята колона – Порошенко, Яценюк, Гройсман, Парубій і вся та група товаришів, яка представляла собою владу із 2014-го до 2019 року
– Вам не здається, що блокаду й інші недружні акти щодо українського населення Криму, як ви правильно сказали, було сплановано та здійснено російською агентурою – п'ятою колоною, яка перебуває в Україні?
– Ну тоді п'ята колона – Порошенко, Яценюк, Гройсман, Парубій і вся та група товаришів, яка представляла собою владу із 2014-го до 2019 року.
– А Порошенко – не п'ята колона, на вашу думку?
– Можливо. (Усміхається). Те, як часто він спілкувався з Медведчуком ці п'ять років...
– ...так і з Путіним у нього чудові стосунки...
– ...ну до якогось періоду були.
– І бізнес добре в Росії йшов.
– Поки громадськість не висунула вимоги: або закрий підприємство, або не говори про російську агресію.
– От ви, бізнесмен, могли собі уявити таке: дві країни перебувають у стані війни, і президент однієї має успішний бізнес на території іншої?
– Звісно, не міг.
– Це взагалі, як у нас кажуть, на голову налазить?
– Ну, якщо в нас війна (я говорив про це неодноразово), не треба, щоб Верховна Рада ухвалювала політичне рішення про факт російської агресії. Для цього є інші державні інститути. Є Рада національної безпеки, дипломатія. Потрібно перервати дипломатичні відносини, припинити торгівлю з Росією, якщо вона агресор і окупант. Припинити, зрештою, цукерки на території Росії випускати. Але ж це було вигідно – і політично, й економічно...
– ...угу...
– ...підтримувати в такому стані Україну, щоб зміцнювати свою владу, і водночас підтримувати відносини з Росією, щоб одержувати економічні дивіденди. Як виробляючи цукерки на території РФ, так і постачаючи сюди скраплений газ, нафтопродукти, вугілля...
– Петро Олексійович та інші політики продовжують переконувати: "Ми повернемо Крим і Донбас, Крим і Донбас повернуться!" Ну це така справжня брехня. Скажіть: ви вірите в те, що Крим і Донбас реально повернути у принципі? Тільки чесно?
– Підімо, Дмитре Іллічу, від простого до складного. Простіший варіант – це розв′язати питання Донбасу. Його можна було взагалі не допустити, до речі, якби в певний момент було ухвалено правильні рішення. Потрібно було надати все те, чого хотіли люди, які виходили на площі Донецька й Луганська.
– Ну вони підігріті росіянами були...
– ...були підігріті. Але чого вони вимагали? Гуманітарної децентралізації. Щоб ніхто не залазив до питання історії, героїв, назв вулиць. Хотіли, щоб губернатора обирали або загальним голосуванням, або щоб це робила обласна рада. І щоб керівників силовиків призначали теж за погодженням з обласною радою. Тобто вони не хотіли зазнавати такого сильного тиску з боку людей, які в Києві прийшли у владні кабінети. І це було, можливо, виправдано на той момент. Підіть на це, дайте можливість себе так проявити! Ну, вони ж не вимагали виходу зі складу України, у них такого не було. Так, хтось ходив із російськими прапорами – найімовірніше, провокатори. Але переважно жителі Донецька та Луганська не хотіли виходити зі складу України, і доволі довго тривала саме така ситуація. Можна було зробити якісь правильні кроки, уникнути біди. Але пішли зовсім іншим шляхом: оголосили АТО і рушили війною на ці території. Це була помилка. Так от, потрібно, для початку, установити мир, припинити війну – і повернути території Донецької та Луганської областей. На підставі Мінських угод.
Президенту України треба йти на прямі переговори з Путіним. У цьому немає нічого страшного
– Чи це можливо – без згоди Путіна?
– Звісно ж, якщо для цього знадобляться прямі переговори з Путіним, на них треба йти. Я, здається, говорив про це і минулого разу, коли давав вам інтерв'ю...
– ...Зеленському йти?
– Так, президенту України – на прямі переговори з Путіним. У цьому немає нічого страшного.
– Але ми ж розуміємо, що Путін йому скаже? Донбас забирайте, федералізація, амністія бойовиків тощо, але про Крим забудьте...
– ...Зеленський не погодиться, я думаю...
– ...звісно...
– ...і будь-який президент України, тому що це самогубство...
– ...зрозуміло. Отже, компроміс неможливий?
– Ні, дивіться. Ми ж ще не знаємо, буде така умова чи не буде. Для початку: дорогу подужає той, хто йде. Під лежачий камінь коньяк не тече. (Усміхається). Треба спробувати, випробувати всі варіанти. Я думаю, що компроміс можливий...
– ...тобто на переговори з Путіним усе-таки треба йти?
– Так. На підставі прагматичного українського інтересу, а не капітуляції. І я впевнений, що успіху в цій справі можна досягти – кажу вам, маючи досвід спілкування з деякими представниками російського духовенства та іншими важливими людьми. Треба просто робити правильні кроки. Мати політичну волю, політичну сміливість і не думати, заробиш ти цим собі рейтинг чи втратиш, як попередній президент, який усе вимірював рейтингами. У підсумку...
– ...довимірювався...
– ...так. Тільки осоромив український народ – коли 75% висловилися проти нього. Так от, спочатку потрібно повернути Донбас, і після цього переходити до складнішого питання – це питання повернення Криму. А Крим ми зможемо повернути тільки тоді, коли всі народи, що населяють Україну, будуть жити один з одним у мирі та злагоді. Коли рівень життя українців буде набагато вищим, ніж у Криму. Коли корупції не буде, коли будуть ефективними державні інститути. Тоді що можна зробити? Повернути серця українців, які проживають на території Криму.
– Це тривала перспектива, на вашу думку?
– Ну, що стосується Донбасу, якщо виявити політичну волю – за рік-два він повернеться...
– ...так...
– ...хоча, ви зважте: кожного дня українці, які проживають на підконтрольних нам ділянках Донецької та Луганської областей, живуть без України. Вони звикають жити без України й Києва...
– розумію абсолютно...
– ...був ще місток такий: підприємства, які там розташовані, постачали свою продукцію на територію України, податки надходили до бюджету України, а люди отримували зарплату в гривнях, були пов'язані з українськими банками. Але ми зробили все для того, щоб втратити й цю ниточку теж. Аферисти від політики влаштували блокаду, ви ж пам'ятаєте, як перекривали залізничні колії...
– ...звісно...
– ...не пускали склади з вугіллям... Був такий клич: "Торгівля на крові!" Що вони верзуть? Вони не розуміють, що роблять! От просто взяли й обдурили народ у такий спосіб. А президент і уряд замість того, щоб протистояти цим аферистам, зібрали Раду безпеки, своїм рішенням узаконили блокаду... Президент увів її в дію своїм указом. Українці, які на окупованих територіях живуть, залишилися відрізаними від України. У підсумку підприємства було націоналізовано або було введено зовнішнє управління – і ці люди почали отримувати зарплату в рублях. Це ще більше відокремило донеччан і луганчан від України. Пенсії припинили виплачувати. Соціальні виплати припинили надходити – незважаючи на всі рішення судів. Ви уявіть тільки: людина прожила життя, пропрацювала в шахті – і на старості років утратила найважливіше джерело доходу, свою пенсію, яку заробила потом і кров'ю!
Вважав і вважаю Петра Порошенка головною бідою України. Він дістав шанс вписати своє ім'я в історію золотими літерами, але його ім'я, на жаль, буде кривавими вписано
– Як він буде ставитися до цієї країни, правда?
– Правильно. Із 1 мільйона 300 тисяч пенсіонерів, які проживають на підконтрольних територіях, тільки 500 тис. отримують пенсії. Виїжджають в Україну, тут реєструються... Це ж ще принизливу процедуру реєстрації потрібно пройти – як тимчасово переміщена особа...
– ...щоб по копійки їздити...
– ...і повертатися назад. Три години на блокпості в один бік, три години – в інший... А 800 тис. осіб не отримують пенсій – як їм жити, на що? Українці в Донецькій і Луганській областях звикають жити без України. Діти народжуються, помирає хтось... Мають же працювати якісь державні інститути: міністерство внутрішніх справ, охорони здоров'я, освіти...
– ...звісно...
– ...а в нас гарячі голови говорять про те, що потрібно ввести таке поняття, як "колабораціоністи": співпрацював із тією владою чи не співпрацював? А що ви зробили, щоб повернути українців, які там залишилися? Ви їх кинули напризволяще, а тепер міркуєте, колабораціоністи вони чи ні. А що їм робити, скажіть?
– Як жити?
– Вони ж не зраджували Україну! Вони були нашою державою кинуті! Ще й лінію розмежування таку створили: навколо блокпости стоять, із того й з іншого боку... Я був цього тижня на блокпості "Пищевик" під Маріуполем – там капітальні будови, повністю обладнані... Тобто попередня влада розуміла, що нічого не хоче завершувати. Мир їм не потрібен був, вони облаштовувалися надовго, на десятиліття.
– Петро Олексійович Порошенко як президент вам подобався?
– Я ніколи не соромився з висловами, якщо йшлося про діяльність Петра Порошенка. Це зараз багато хто посмілішав або за останні півроку до виборів, а я все казав, не соромлячись, усі п'ять років. Вважав і вважаю Петра Порошенка головною бідою України. Він дістав шанс вписати своє ім'я в історію ось такими...
– ...золотими літерами...
– ...як людина, яка принесла мир і об'єднала країну. Але його ім'я, на жаль, буде туди кривавими літерами вписано. За нього в Україні загинуло понад 10 тис. людей, і країну розділено. Він залишив її в такому розділеному стані, у якому вона не була ніколи. Суспільство розколоте. Хоча прибічники Порошенка кажуть: "Ми об'єднали всіх", це неправда. І доведеться докласти дуже багато зусиль, щоб об'єднати суспільство, щоб усі ці відцентрові явища припинилися.
– За Порошенка ви особисто стали біднішим чи багатшим?
– Я думаю, за Порошенка вся країна стала біднішою. Капіталізація України впала в кілька разів, відповідно, усі українці стали біднішими. Хтось мав вклади в банках, але сталася девальвація гривні утричі – і люди стали утричі біднішими. Згадайте 13-й рік – які ціни на квартири були в Києві? Хоч у центрі, хоч на околиці...
– ...так...
– ...а зараз упали вдвічі-втричі. Тобто кожен українець, який має квартиру, став у два-три рази біднішим. Він міг продати житло в Києві, переїхати в інше місто, купити щось дешевше, на гроші, що залишилися, бізнес облаштувати... Наразі такої можливості немає. Я – плоть від плоті й частина від частини українського народу. Маленька частинка. Звісно, я точно не став багатшим. Багатшими стали тільки ті, хто перебував поряд із Порошенком і становив його найближче оточення, тому що вони зосередили у своїх руках фінансові потоки. І хоч вони так голосно говорили про те, що борються з корупцією, насправді Порошенко цю корупцію...
– ...(разом) очолив.
– Те, що Україна без президента Петра Порошенка, добре чи погано?
– Звісно, це дуже добре. Я ще раз повторюся: головна біда України за останні п'ять років – це Порошенко і його команда. І слава Богу, що в такий ганебний спосіб його було не обрано, я б не хотів, щоб він повернувся в політику.
– Майже за Гайдаром – "Тимур і його команда"...
– ...Петро і його команда, так.
Бути православною людиною – це вже щастя, а як тебе водночас назвуть, неважливо
– У 2014-му році Порошенко назвав вас сукою православною – є навіть відео відоме. Як би ви його сьогодні назвали, за п'ять років?
– Я взагалі дуже погано сприймаю, коли ображають людей. Сам намагаюся нікого не ображати і до всіх ставитися з повагою. Те, що він це сказав... Ну, він показав свою суть. І ставлення до православ'я зокрема. Бути православною людиною – це вже щастя, а як тебе водночас назвуть, неважливо, я на це не звертаю уваги. Як би я його назвав? (Задумався). Величезною проблемою України. Людиною, яку вважали патріотом, але яка насправді принесла величезну кількість злоби, ненависті та нещасть на українську землю.
– Товариш Петра Олексійовича спікер Парубій просто у стінах українського парламенту назвав вас нечистю. Ви на нього образилися чи ні?
– Коли він це сказав, я був поруч. Пішов до нього, коли він став грубо порушувати регламент, проштовхуючи антицерковні закони. Сказав йому: "Ви маєте негайно припинити голосування. Третя спроба – це вже незаконно".
– За межами добра і зла...
– ...і коли він це сказав, я не почув просто. Напевно, якби почув, якось би відповів. Зокрема, можливо, фізично.
– Так?
– Звісно. Усяке може бути: усі на нервах... Я просто не чув, що він сказав. Коли вже із залу вийшов, журналісти показали. Кажу: "Та не може бути!". А взагалі, ви знаєте, є люди, на яких...
– ...гріх ображатися...
– ...нижче за мою гідність. Ну сказав і сказав.
– На президентських виборах за кого ви голосували в першому турі й за кого – у другому?
– У першому турі – за людину, яку висунула наша партія "Опозиційний блок". За Олександра Вілкула. Уважаю його гідною людиною, яка могла б стати гідним президентом. У другому турі, скажу чесно, ні за кого. За Порошенка не міг...
– ...за визначенням...
– ...так, тому що він справжнє зло. За Зеленського не став, тому що не знав ні його програми, ні ким він є, ні яким шляхом піде... А потім відповідати перед Богом і людьми за свій вибір я не хотів.
– Ви з ним не знайомі?
– До виборів десь, можливо, зустрічалися – на святкуванні тих чи інших подій. Але знайомим не був.
Перші кроки Зеленського дуже суперечливі і свідчать про те, що серіал перетворився на документальний фільм, який ми бачимо кожного дня з екранів новинних каналів
– Сьогодні Зеленський для вас надія чи ні?
– Насамперед, Зеленський – це президент, який виконав, я вважаю, найважливішу місію – звільнив Україну від Порошенка.
– Уже добре, правда?
– Так. І якщо водночас він зробить усе те, про що говорив у своїй інавгураційній промові... Я бажаю йому успіху – я сказав це на зустрічі з главами та представниками фракцій щодо визначення дати інавгурації.
– Ви ж були присутні...
– ...і сказав, що нам потрібен його успіх, оскільки успішний він – успішна Україна й усі українці. І я зокрема.
– Звісно.
– А успіх президента в тому, щоб він якнайшвидше домігся миру, зупинив війну і створив умови для розвитку економіки – це основа для добробуту українців.
– Ви дуже досвідчена людина, не тільки в політиці, але й у житті. Коли зустрічалися із Зеленським, яким він вам видався?
– Я б не сказав, що якимось несамостійним. Він сам вів діалог, дуже твердо стояв на своїй позиції... Я йому сказав: "Ви знаєте, нам треба дійти спільного знаменника. Якщо підемо звідси без рішення, буде погано. Це означає, що слабкі в нас і президент, і Верховна Рада, не здатні домовитися. А президент сильний тоді, коли здатний піти на компроміс. Це мудрість. Мудра людина завжди сильна".
– А що він відповів?
– Ну, просто взяв це до уваги... Мені здається, на той момент він ще не усвідомлював своєї ролі і що це таке – бути президентом України. Одна річ – главу держави в серіалі грати, і зовсім інша – увійти в цей кабінет, подихати цим повітрям...
– ...спертим...
– ...ну, можна провітрити (усміхається), посидіти у кріслі, повідповідати на дзвінки – різні. І відчути колосальну відповідальність перед народом України. Українці пов'язують із ним дуже великі надії на краще життя, і не виправдати їх... Це буде дуже, дуже погано.
– А перші кроки президента Зеленського вам до душі?
– Вони дуже суперечливі і свідчать про те, що серіал перетворився на документальний фільм, який ми бачимо кожного дня з екранів новинних каналів.
– Ви – уродженець Російської Федерації, багато працювали там. Напевно ви – російська людина в душі, що саме собою непогано. Я з великою повагою ставлюся до російських людей. До тих, що Україну не чіпають, – ось важлива ремарка...
– ...у вас, я знаю, були дуже гарні стосунки (і, думаю, зараз теж залишаються) з Олександром Яковичем Розенбаумом...
– ...ми бачимося періодично. На жаль, не в Росії й не в Україні, але що робити... От я хочу запитати: за що вас, російську людину, занесли до санкційного списку Росії?
– Ця історія відбулася 25 грудня – після того, як усупереч усім внутрішньопартійним документам, домовленостям і статуту партії Бойко і Льовочкін пішли на об'єднання з партією "За життя". Це, ще раз повторюся, стало порушенням усіх наших статутних документів та внутрішньопартійних домовленостей, тому що тільки з'їзд міг дати згоду на такі дії. Ні з'їзду не було, ні політради партії – вони придумали таку кулуарну домовленість. І тим самим, я вважаю, порушили зобов'язання перед своїми виборцями, оскільки виборці Опозиційний блок вибирали...
– ...і ви про це не знали?
– Ні, ми знали, що якісь переговори тривають, але не очікували, що вони будуть діяти так грубо.
– Тим паче, що стосунки Льовочкіна і Рабіновича, м'яко кажучи, далеко не найкращі...
– ...та вони один одного просто знищували! У пресі брудом поливали, не соромлячись...
– ...навіть гірше, ніж брудом...
– ...(усміхається) ну, я просто м'якше висловився. А здатність абсолютно спокійно перевзуватися свідчить про їхній внутрішній світ... Зрозуміло, у нас не було іншого виходу, окрім як виключити Льовочкіна і Бойка із фракції – за зраду інтересів виборців, оскільки вони пішли в іншу партію, і за порушення внутрішньопартійних документів. За місяць нас занесли до санкційного списку. Туди потрапили саме ті 22 депутати, які голосували за виключення Бойка і Льовочкіна.
Де успіх Медведчука і його кумівства з Путіним? Є така, знаєте, манера: створити проблему, а потім пропонувати свої послуги, щоб її розв′язати...
– Це правда, що санкційні списки Росії, щодо вас, зокрема, складали Порошенко і Медведчук у кабінеті Порошенка на Банковій?
– Про це ходило багато чуток. Дуже часто говорили експерти – що саме так усе відбувалося. Можливо, так і було: дуже багато збігів у цьому питанні... Не можу зі 100-відсотковою впевненістю сказати, що це правда, але занадто багато збігів і здогадок. Те, що вони часто зустрічалися, – 100 відсотків. Що отримували вигоду, політичну й економічну, від цих зустрічей...
– ...Порошенко і Медведчук?..
– ...звісно. Це факт. Складали вони список чи ні, мені не відомо, але щось підказує, що щось таке могло бути.
– По вас особисто список цей сильно вдарив – фінансово, морально?
– Звісно, це все б'є по внутрішньому стану... Морально, відверто скажу, неприємно. А що стосується фінансів... У мене не було жодного бізнесу в Росії, жодних рахунків. Дві чи три квартири, які були в мене та моїх дітей, наразі заарештовано...
– ...заарештовано квартири?
– Так. Ну нічого страшного, ніхто ж не вилучив їх на користь держави. (Усміхається).
– Згідно зі списком санкційним, можна власність заарештувати?
– Я просто не маю права їх продавати. У реєстрі власників їх заарештовано. Ну, мине й це. До речі, усі ті, хто потрапив до санкційного списку, можуть спокійно переміщатися: такої заборони немає. Деякі наші колеги кажуть: "Як вони ведуть переговори з Росією, якщо вони не можуть туди потрапити?" Так от, це неправда.
– На території Росії ви не боїтеся провокацій із боку російських можновладців?
– Ні, звісно. Я спокійно їжджу до Москви, наприклад, на свята православні. Нещодавно приїжджав на Трійцю – вітав патріарха Кирила. У Троїце-Сергієвій лаврі буваю, усе нормально.
– Чому Путін зробив ставку в Україні саме на Медведчука?
– Це, найімовірніше, Медведчук намагається грати таку роль – що вся Росія ставить тільки на нього. І дуже, мені здається, спекулює тим, що є кумом чи не знаю ким, що у нього гарні стосунки з Путіним. Ми не знаємо, на нього поставили чи на когось іншого. Думаю, керівництво Росії буде працювати з тим, кому дасть мандат на це український народ.
– Утім, поки Медведчук у Путіна у фаворі...
– ...поки немає прямого контакту між Зеленським і Путіним. Мають, я вважаю, працювати прямі канали комунікації: офіційна дипломатія, посольства. Необхідна робота посла України в Росії та Росії в Україні, як це було за часів Віктора Степановича Черномирдіна, царство йому небесне...
– ...так...
– ...або за часів Зурабова та Єльченка. Не потрібен був ані посередник, ані помічник. У такий от спосіб має все відбуватися, офіційно. А це кумівство ні до чого доброго точно не приведе. П'ять років мені говорили: Медведчук займається мирним процесом. Він входив до складу мінської контактної групи. Мені хочеться запитати: а де успіх? Війну припинено чи ні? Вийшло обміняти полонених за принципом "усіх на всіх", як написано в Мінських угодах? Ні. Були обміни, епізодичні, за посередництва Української православної церкви. Про це сам Медведчук казав – у присутності патріарха Кирила. Спочатку видали останнього кіборга на прізвище Колодій із Донецька – це зробили Блаженніший митрополит Онуфрій та патріарх Кирило, потім був наймасовіший обмін полоненими наприкінці, здається, 17-го року...
– ...так-так...
– ...його теж проведено за прямого посередництва Української православної церкви і патріарха Кирила. Так от, де успіх кумівства і ставок? Є така, знаєте, манера: створити проблему, а потім пропонувати свої послуги, щоб її розв′язати. Певний рівень менеджменту. Мені здається, це з тієї самої опери.
В "Опозиційної платформи" була програма – вивести Порошенка і Бойка у другий тур президентських виборів, щоб Бойко програв
– В Україні незабаром парламентські вибори. Чи не було напередодні в Опоблоку варіанта об'єднатися з "Опозиційною платформою" Медведчука?
– Усі опитування громадської думки та зустрічі з виборцями свідчили про те, що люди хотіли такого об'єднання.
– Хотіли?
– Так. Ми врахували побажання українців, особливо тих, хто проживає в південно-східній частині країни, і готові були піти на переговори. Такий діалог вели...
– ...та ви що?!
– Я вів його з Вадимом Рабіновичем. Потім долучився ще й Сергій Льовочкін. Але хтось вів переговори, а хтось імітував... Однак коли ми дізналися про те, хто може ввійти до списку "Опозиційної платформи – За життя"...
– ...наприклад?
– Наприклад, "11 друзів Оушена", як я їх називаю: Вадим Столар і ще 10 осіб із найближчого оточення Петра Порошенка. Увійшли? Увійшли. А також Ілля Кива – націоналіст, який у 14-му, 15-му, 16-му роках пропонував убивати жителів Донбасу, розстрілювати автобуси, які з Донецька в Київ ходять... Ця людина теж у них у списку. Звісно, усі переговори було припинено. Ми показали свою здатність до об'єднання на інших прикладах – коли об'єдналися з Євгенієм Мураєвим і партією "Наші". Потім було гучне об'єднання з партіями "Відродження" та "Довіряй ділам", куди входили мери найбільших українських міст. Зараз у нас дуже потужна команда. Це й мери великих і малих міст (приблизно 70 осіб), і директори найбільших підприємств, лідери вітчизняної промисловості. Люди справи, як ми їх називаємо. Ті, хто щодня розв′язує нагальні проблеми народу, хто завжди лицем до лиця із простим українцем і можуть відповідати на дзвінки й робити те, що необхідно.
– У моєму розумінні ви абсолютно світла людина, побожна до того ж. Як би ви об'єдналися з Медведчуком, якого я вважаю справжнім дияволом? Невже пішли б на це?
– Дивіться, ми таку спробу зробили...
– ...але як би ви поєднувалися? Ви та він – в одному човні?
– Ще раз кажу: такою була вимога виборців. Щоб прибрати всі різночитання, ми почали переговорний процес, але дуже швидко закінчили, оскільки побачили: неможливо. Зокрема з ідеологічних причин. Маючи кілька каналів телебачення, вони зараз намагаються зомбувати людей, але я точно знаю, що в них була програма на вибори президента – вивести Порошенка і Бойка у другий тур, щоб Бойко програв...
– ...звісно...
– ...вони були тією колоною, яка допомагала Петрові Порошенку обратися на другий строк. Навіть висування і проведення з'їзду в один і той самий день (точно не пам'ятаю, здається, 20 січня) були. З одного боку, Порошенко каже, що потрібно зробити все, щоб не допустити реваншу проросійських сил, з іншого – "Опозиційна платформа" показує себе як рупор кремлівської пропаганди... На цьому протиріччі вони намагалися розгойдати човен і підкинути Порошенкові більше можливостей – щоб він вийшов у другий тур разом із Бойком.
Ми – справжня проукраїнська опозиція: проти того, щоб нами керували із Брюсселя чи Вашингтона, але і проти того, щоб нами керували з Москви
– На виборах ваша політсила витягла щасливий квиток №1. Хто, до речі, це зробив?
– Не знаю. Центрвиборчком провів жеребкування...
– ...ну витягують же представники партії. Гарна рука в когось...
– ...так, гарна.
– Скажіть, будь ласка, чим гарний Опозиційний блок під №1 і чим погана "Опозиційна платформа – За життя", яку уособлюють Бойко, Медведчук, Рабінович та їхні товариші?
– І Льовочкін.
– І він теж.
– (Зітхає). Навіть тут так Господь визначив, що ми є опозиційною партією №1... Протягом п'яти років ми послідовно виступали проти тієї політики, яку проводив президент Порошенко та його оточення. І ніде, ні в чому не поступилися своїми принципами, не уклали угоди із владою і послідовно відстоювали інтереси своїх виборців. Ми не робили абсолютно нічого, щоб Порошенко обрався на другий строк, і досі ведемо цю політику.
Ми – справжня проукраїнська опозиція: проти того, щоб нами керували із Брюсселя чи Вашингтона, але і проти того, щоб нами керували з Москви. Переконані, що Україна має бути незалежною позаблоковою державою, яка має добрі взаємовигідні відносини з усіма своїми сусідами та іншими країнами. І відносини потрібно вибудовувати на основі українського прагматичного інтересу – економічного. Із Росією зокрема. Але ми проти того, щоб здавати інтереси України на догоду будь-кому. От у чому різниця.
– Ви знаєте, в "Опозиційної платформи – За життя" є дуже потужний козир. Вони його використали перед президентськими виборами, коли Медведчук і Бойко поїхали в гості до Медведєва і Міллера в Москву й пообіцяли українцям просто манну небесну. У мене таке відчуття, ніби перед парламентськими вони ще до Путіна поїдуть і той їх офіційно благословить, скаже: "Тільки ці люди уособлюють мене!" Скажіть, будь ласка, у вас немає відчуття, що якби Опозиційний блок офіційно очолив Рінат Ахметов і пішов би у списку першим номером, людина, яка стільки зробила для Донбасу і далі робить у цей непростий час, то ви б легко переграли Медведчука і Рабіновича?
– Я думаю, партія, у якій Рінат Леонідович ішов би першим номером, випередила б усіх...
– ...о! Я ж не випадково це питання поставив...
– ...тому що за рівнем довіри він випереджає всіх: політиків, бізнесменів, громадських діячів. Це справжній патріот України.
– Чому він не пішов?
– Рінат Ахметов ніколи не буде займатися політикою. Він займається бізнесом, футболом і благодійністю. Він робить усе, щоб країна розвивалася і ставала успішною. Підприємства, якими володіє Ахметов, модернізують, він інвестує в оновлення виробництва, екологічні програми, платить абсолютно всі податки до бюджету України...
– ...так, усе по-білому...
– ...абсолютно правильно. Працівники цих підприємств отримують високу зарплату. Тобто він упроваджує високі стандарти життя. Тому я вважаю Ріната Ахметова істинним патріотом України – на відміну від тих, хто називає себе такими, ходить у вишиванці й водночас зіштовхує людей лобами.
– Загалом, так і скажіть: не вмовили...
– А ніхто й не збирався. Я просто знав його позицію – що в політику він не піде. Але якби було так, як ви кажете, партія посіла б перше місце, це точно.
Мажоритарна система – основа політичної корупції. Як під час виборів, так і після них, коли депутатів-мажоритарників починають скуповувати гуртом і на роздріб
– Ви йдете на вибори на мажоритарці від Маріуполя. А мажоритарка взагалі потрібна Україні – на вашу думку?
– Ні. Останні п'ять років ми виступали за те, щоб її скасували і залишилася тільки пропорційна система з відкритими партійними списками. І ми голосували за цей виборчий кодекс Андрія Парубія. (Його автор узагалі Клочковський, у 2006 році він такий кодекс просував). І нашими голосами його було ухвалено: 226 голосів, із них 22 чи 24 – партія "Опозиційний блок". Ми вважаємо, що мажоритарна система – це основа політичної корупції. Як під час виборів, так і після них уже у стінах Верховної Ради, коли депутатів-мажоритарників починають скуповувати гуртом і на роздріб і вони переходять із фракції у фракцію...
– ...кочують...
– ...тому що керуються дуже різними, скажімо так, політичними інтересами... Так от, ми були послідовними прихильниками іншої системи виборів. На жаль, цього не вдалося зробити. Зараз у нас дві гілки системи – партійні списки та мажоритарні округи. Коли вибори за відкритими списками, кожна людина прикріплена до якогось регіону і відповідає перед виборцями за те, що робить чи не робить її партія. У цьому є елемент відповідальності кожного члена списку, він дуже важливий.
За тієї системи, яка в Україні зараз, в успіху тієї чи іншої партії два складники. Як ми пам'ятаємо, "Самопоміч" показала третій результат на попередніх виборах, але оскільки в неї не було мажоритарників, виявилася четвертою чи п'ятою фракцією у Верховній Раді. Ми ухвалили рішення йти потужною командою за списком, у якому Євгеній Мураєв, Олександр Вілкул, мери найбільших міст Геннадій Труханов, Геннадій Кернес, Вадим Бойченко (мер Маріуполя), Володимир Буряк (мер Запоріжжя), мер Павлограда, мер Ужгорода, Ростислав Шурма – генеральний директор "Запоріжсталі"...
– ...успішний...
– ...так. Ну й потужна команда йде на мажоритарних округах. Це Борис Колесніков, колишній віцепрем'єр. Це Муса Магомедов – герой Авдіївки, який урятував її від замерзання під час обстрілів. Якщо ви пам'ятаєте ситуацію початку 2017 року, коли Авдіївка зазнавала обстрілів (не знаю, із чийого боку) і влучання в підстанцію та лінію електропередач знеструмили все місто. Так от, завдяки героїчним зусиллям цієї людини місто було врятовано. Якби всі системи замерзли, потрібно було б розселяти всю Авдіївку: це була б гуманітарна катастрофа...
– ...жах!..
– ...і я теж пішов у мажоритарному окрузі – щоб наша потужна команда мажоритарників зробила так, щоб у нашої партії було велике представництво в парламенті. Як за партійним списком, так і на округах.
– У Сполучених Штатах Америки 327 мільйонів населення – і двопалатний парламент, 535 осіб. З огляду на це, нам із населенням 30 мільйонів фактично потрібен парламент удесятеро менший за американський, тобто 53–55 осіб.
– Ну, є різні думки...
– ...гаразд, я б зробив двопалатний: 100 – одна палата, 50 – інша. Максимум. А вам не здається, що нам потрібен двопалатний парламент із набагато меншою кількістю депутатів?
– Ми про це говоримо постійно. Партія "Опозиційний блок" презентувала проєкт Конституції, у якому про це йдеться. Про те, щоб був двопалатний парламент, і в нижній палаті – 150 депутатів. Тобто утричі чисельність їх хочемо скоротити. Але тут важливо з водою не вихлюпнути дитини – щоб якість законів, які Верховна Рада має генерувати, була високою і щоб вони працювали на Україну. Не було щоб жодних дірок, прорахунків, щілин у законах цих – можливостей маніпулювати українським законодавством. Тому до цього питання потрібно ретельно підходити...
– ...тонко, так?..
– ...але якщо говорити про той парламент, який у нас є зараз, то моральний і освітній рівень Верховної Ради потребує набагато кращого.
– Який ви делікатний... Ви знаєте, я не приховую того, що я атеїст, але з великою повагою ставлюся до вірян і особисто до вас. Ви навіть у формулюваннях настільки м'які, як може бути тільки людина, яка не на камери хреститься, а глибоко в душі несе свою віру і боїться розплескати. Утім, хочу поставити вам дуже непросте запитання. Кілька років тому у Нью-Йорку я зустрічався з генералом КДБ Калугіним – ви напевно знаєте, хто це...
– ...чув, звісно, у радянські часи...
– ...дуже відома людина...
– ...багато статей у журналі "Огонек", Віталій Коротич писав. Калугін був одним із тих, кого називали зрадником Радянського Союзу, перебіжчиком...
– ...так. Ми провели кілька незабутніх годин, і він сказав мені, що свого часу, коли він керував контррозвідкою, і майбутнього патріарха Алексія ІІ, і майбутнього патріарха Кирила було завербовано КДБ. Так і назвав їх – "мої клієнти". От скажіть, ви знаєте, що патріарх РПЦ Кирило – агент КДБ?
– Ні. Найімовірніше, це неправда – точно так само, як про Алексія, царство йому небесне. Ми знаємо, що в радянські часи церква опинилася під тотальним контролем держави. Був інститут уповноважених із питань релігії, і тільки з їхнього дозволу давали ті чи інші рукопокладання, священницькі чи архієрейські...
– ...але навіть патріарх Філарет мені сказав, що без схвалення КДБ жодного єпископа не було призначено...
– ...у радянські часи – звісно. Я ж із цим не сперечаюся: давали на це добро. Але чи були патріархи Алексій ІІ і Кирило агентами – про це нікому не відомо, і таких даних немає. Це тільки припущення генерала Калугіна.
– Не припущення – він упевнений у цьому.
– Джерело, як на мене, сумнівне. Напевно, було якесь спілкування, але бути агентом – зовсім інша річ. Мені здається, це з іншої опери. Він яким напрямом у КДБ займався?
– Калугін? Контррозвідкою.
– А релігією займалося ідеологічне управління.
– Але він вів і церковний відділ – у нього різні напрями були.
– Так? Ну, можливо. Однак у мене таких даних немає, і я вам чесно скажу: я в це просто не вірю.
– Добре. УПЦ Московського патріархату називають п'ятою колоною Кремля в Україні. Як уважаєте, це п'ята колона Кремля чи ні?
– Звісно, ні. За часів попередньої влади всіх тих, хто з нею був не згоден і критикував, вважали п'ятою колоною Кремля. Нас теж так називають – усіх тих, хто...
– ...під санкціями РФ...
– ...так. Українська православна церква – це церква українського народу. Плоть від плоті. У ній служать священники-українці, і слухати їх приходять українці. Тому це п'ята колона українського народу. І вона здійснює своє служіння гідно – відтоді, як набула статусу самокерованої церкви з правами широкої автономії. Порошенко намагався протягом усіх п'яти років президентства втягнути нашу канонічну церкву в політичний процес. Завдяки твердій, мужній позиції митрополита Онуфрія цього не вдалося зробити. У церкви інші цілі й інші завдання. От ви про це заговорили – і я хочу повернутися до питання, як же можна назвати Порошенка. Брехуном, який обдурив власний народ. І народ ухвалив свій вердикт.
Ми ніколи не виступали проти надання статусу автокефалії Українській православній церкві, проте цей статус має бути надано за церковними законами, а не так, як це зробили Порошенко і патріарх Варфоломій
– Що ви думаєте про одержання Україною томосу?
– Я до цього ставлюся вкрай негативно, і протягом останнього року, коли почався весь цей процес надання Україні так званого томосу про автокефалію, критикував, оскільки ні до чого доброго це не приведе.
– Це мінус для України?
– Річ у тім, що в церкви є свої закони і традиції, на їх підставі і має все розвиватися. Ми ніколи не виступали проти надання статусу автокефалії Українській православній церкві, проте цей статус має бути надано за церковними законами, а не так, як це зробили Порошенко і патріарх Варфоломій. Коли в такий меркантильний спосіб це роблять, нічого гарного чекати не варто. І потім, українське питання про надання томосу призвело до дуже серйозної кризи в системі світового православ'я. Говорячи світською мовою, розірвано дипломатичні відносини між РПЦ, УПЦ (МП) і Вселенським патріархатом.
– Так званий томос-тур Петра Олексійовича не викликав у вас відчуття огиди?
– Звісно, викликав огиду. Цим Порошенко показав, для чого все це затівали. Такими святими речами гратися не можна! Він ще взяв із собою так званого Епіфанія – не знаю, хто він там є, для мене він мирянин. І той агітував відкрито за одного з кандидатів у президенти. Але церква, вона ж поза політикою!
– Зрозуміло.
– Церква – це церква всього народу. А він бере і за якусь частину агітує, тобто церква стає вже церквою тільки тієї частини...
– ...Порошенко, до речі, був парафіянином Московського патріархату...
– ...ну, парафіянином чи захожанином – ми не знаємо.
– Заходив, бувало.
– Буває, що людина зі свічкою стоїть, лоб хрестить, а всередині порожньо. Таких людей я порівнюю з підсвічниками – такий самий неживий предмет... Ти в цій церкві хрестився, сповідався, причащався – і ти її зраджуєш? Дуже важко буде цій людині.
– Що ви думаєте про конфлікт Епіфанія і Філарета – за що вони воюють?
– За владу. Вони мені знаєте кого нагадують? Пам'ятаєте, у фільмі "Корона Російської імперії" билося двоє самозванців, кожен намагався корону на себе приміряти? Приблизно те саме відбувається зараз. Філарет розумів раніше (про це, до речі, говорив і Порошенко), що греки зроблять своє, а ви залишитеся ні з чим, не буде ніякої автокефалії. Подивіться на статут, виписаний у Стамбулі для так званої Православної церкви України, або, як я її називаю, церкви порошенківського патріархату. У ньому немає ані слова про самостійність – усі питання вирішує виключно вселенський патріарх. Про яку автокефалію йдеться? Питання хіротоній архієрейське, поділу єпархій, створення нових єпархій – усе це має вирішувати Варфоломій, ось що там написано.
І ще цей томос призвів до того, що розкол в Україні не було подолано і його не буде подолано протягом найближчого десятиліття. Він тільки поглибився, цей розкол. Адже розкол церкви – це кровоточива рана для нашої країни. І замість того, щоб її лікувати, політики зробили її ще глибшою і болючішою. До речі, сприяв цьому завжди патріарх Варфоломій, який на всіх зустрічах начебто підтримував митрополита Онуфрія, а тепер...
– ...може, він дістав команду?
– Можливо. Ми знаємо, що перед тим, як цей процес було запущено, у Стамбулі побував спецпредставник Держдепу США з релігійної свободи Сем Браунбек.
– А він серйозна людина?
– Ну, представник Держдепу – найімовірніше, серйозна. Потім він бачився з Порошенком, а зараз об'їжджає всі православні країни і зустрічається з патріархами, які не визнали ось цієї ПЦУ, так званої церкви, і намагається тиснути, щоб визнали. Але, слава богу, інші церковні ієрархи, на відміну від Варфоломія, суворо дотримуються церковних канонів і традицій і на поступки не йдуть. Розуміють ступінь своєї відповідальності перед Богом, перед людьми і думають про вічність, а не про якісь свої вподобання в цьому житті.
– Не сумніваюся, що ви в багатьох храмах молилися – в усьому світі. Де, у якому з них було найспокійніше і затишніше?
– У всіх храмах нашої канонічної церкви мені завжди спокійно, затишно там, де є Дух Святий. Я жодного разу не був у храмах так званого Київського патріархату, тому що через розкол цей зв'язок переривається. Дух Святий, він же зійшов на апостолів, і протягом двох тисяч років це передається безперервно... Загалом, я там ніколи не молився – у тих храмах. А найбільше люблю прості парафіяльні церкви – де завжди багато людей і немає жодної помпезності. (Усміхається).
– У вас заспокійлива зовнішність, гарний голос – як на мене, ідеальний варіант для священника. Ви ніколи не думали відсторонитися від суєти бізнесу й у священники податися?
– Думав.
– Серйозно?
– Так.
– І таке можливо?
– Усяке може бути... Священниче служіння накладає особливу відповідальність на людину. Я до неї ще не готовий – мабуть, потрібен час. У кожної людини свій хрест, і скидати його (той, що в бізнесі чи політиці в мене) можна тільки з благословення. Або волю божу відчувши всередині. Я вважаю, що кожна людина має бути на своєму місці, поводитися чесно, відкрито, гідно й ніколи не порушувати заповідей божих – щодо інших людей.
– Здається мені, ви дуже вразлива людина, яка переживає. Скажіть, що має відбутися в Україні, щоб ви почувалися щасливим і спокійним?
– Має закінчитися війна, має настати довгоочікуваний стійкий мир... І, знаєте, зараз така кількість ворожнечі й ненависті в суспільстві – я б дуже хотів, щоб це пішло кудись. Щоб люди ставилися одне до одного з добротою й розумінням, навчилися прощати помилки, огріхи. Тоді я був би щасливим.
Хоча я й так почуваюся щасливим. У будь-якій ситуації намагаюся зберігати мир у серці. Так, ранять якісь події, але молитва та піст дають можливість повертатися до нормального стану духу. Також намагаюся жити в мирі з оточенням та зберегти мир у сім'ї – найважливіше для будь-якої людини. "Стяжи дух мирний, і навколо спасуться тисячі". Хтось заподіяв тобі зло – ти його прости за це. Сказав грубе слово – не відповідай йому, перерви ланцюжок зла. І тоді ти свою місію виконуєш уже...
Записала Анна ШЕСТАК