Радник Зеленського Устенко: Коронакриза та глобальні економічні проблеми коштуватимуть Україні приблизно 8,5% ВВП. Це понад $10 млрд G

– Не так давно карантин продовжили до 11 травня, і не можна відкидати, що обмежень цього дня не знімуть, адже пік захворюваності прогнозують між 3-м і 8 травня. Економіка країни стоїть із середини березня, люди втрачають роботу і доходи, бізнес – гроші. Ми взагалі це переживемо?

– У моєму розумінні, вибору немає – треба продовжувати карантин, щоб спробувати вберегти життя громадян. Максимально жорстким карантин має бути у двох випадках: коли в тебе багато хворих або коли зовсім слабка система охорони здоров'я. І наш випадок другий. Економіка начебто й важлива, але відходить на другий план порівняно з цінністю життя людей.

Треба тримати економіку у стислому вигляді, доки країна не досягне піку захворюваності. Після цього, коли почнеться зниження, можна робити послаблення. Перший етап – жорсткі заходи, потім – послаблювальні (про них уже розповідав прем'єр-міністр Денис Шмигаль). Рухатися потрібно вкрай обережно. Вжив заходів, зачекав 5–14 днів – якщо є сплеск захворюваності, зробив крок назад, якщо немає, можна знімати наступний захід і знову чекати.

Наприклад, можна дозволити роботу офісів, де дотримуються дистанції 1,5–2 метри між працівниками, де нормальні умови для відносної ізольованості кожної людини. Постійно треба рухатися обережно, звіряючи кожен економічний крок із кривою захворюваності.

У моєму розумінні ситуація складна, але не безконтрольна. Це не хаос системи. Штурвал можна тримати, і його утримують. Ситуація, як мені здається, перебуває в керованому руслі.

– Як ви оцінюєте втрати від простою?

– Удару по економіці завдано значного. Він і так був би, незалежно від коронавірусу. Просто пандемія посилила кризу. Світова економіка входить у піке. Прогнози, які зараз лунають, більш ніж сумні. Якщо раніше говорили про сповільнення темпів економічного зростання, то зараз ідеться про економічне падіння. Це означає, що постраждають усі країни, і передусім ті, які орієнтовані на експорт. А Україна – із таких країн. Будь-яке погіршення на зовнішніх ринках означатиме значний удар по нас.

Навіть більше, погіршення зовнішньої кон'юнктури стосується всіх ринків. Справедливості заради треба сказати, що в цій кризі ситуація може бути не зовсім традиційною, тому що падіння може не зачепити аграрний ринок. Є сподівання, що у зв'язку з коронавірусом багато національних урядів формуватимуть додаткові запаси продовольства. Це означає, що ми можемо виграти, але не тому, що все чудово в цьому світі.

Усе разом – і коронакриза, і глобальні економічні проблеми – коштуватимуть Україні приблизно 8,5% ВВП. Це зростання, якого ми не матимемо, плюс наше падіння. Ми мали зрости цього року на 3,5%, а впадемо на 5%. Ідеться про величину понад $10 млрд. Світова економіка цього року може впасти на 5–10%.

– Наскільки нинішня ситуація відрізняється від попередніх криз, які переживала Україна?

– 2009 року наша економіка впала більш ніж на 15%, а у 2014–2015 роках – кумулятивно на 16%. Тож нинішнє падіння серйозне. Тоді була більш-менш прогнозована ситуація, а зараз є складнощі із прогнозами, тому що невідомо, як довго триватиме пандемія у світі, як сусідні країни виходитимуть із неї, чи відкриють вони кордони, коли з'явиться вакцина тощо.

– Ми бачимо, що багато країн спрямовує великі кошти на підтримку людей, виплачує допомоги, підтримує бізнес. А на що можуть розраховувати українці?

– Підтримка має бути і буде. Вона має бути різноспрямованою і орієнтуватися на різні групи. Частину підтримки слід спрямувати на всю економіку загалом, а частину – на окремі сектори. І в моєму розумінні її потрібно зосередити на секторі малого бізнесу і приватного підприємництва. Третя група – безпосередньо населення, яке втратило та ще втрачатиме роботу.

У реальності ми перебуваємо в несправедливому світі. І в ньому одні можуть дозволити собі багато чого, а інші – ні. І ми належимо до другої групи. Наприклад, ми не можемо використовувати як модель європейський та американський досвід в аспекті економічної підтримки. Вони можуть друкувати свою валюту і роздавати її, а ми – ні. США можуть роздути свій дефіцит бюджету до $4 трлн – це 20% держбюджету. Неймовірно для такої країни, як Україна. У мене виникають серйозні побоювання стосовно фондування дефіциту бюджету в розмірі 7,5%, який ми матимемо. А в них і 20% – не проблема.

Частина європейців почала виплату фіксованого безумовного доходу домогосподарств – це безпосередня допомога людям. Для України це була б непогана ідея, але де взяти на це гроші? У нас серйозний бюджетний обмежувач, який не дає нам рухатися так, як це роблять заможні країни.

– Тоді розкажіть, які заходи підтримки Україна може собі дозволити?

– В аспекті загального стимулювання економіки треба і далі пом'якшувати монетарну політику Національного банку. Вдаватися до зниження облікової ставки, щоб здешевлювати кредити. Це допоможе реанімувати попит. Треба насичувати економіку дешевшими грішми, щоб дати можливість нормально функціонувати тим підприємствам, які ще на плаву. Наприклад, це нагально необхідно аграріям. Вони задихаються від нестачі обігових коштів.

Але є і зворотна сторона медалі – це призводить до збільшення інфляції. Спочатку на 2020 рік прогнозували інфляцію 7,5%, а в переглянутому прогнозі – 10–15%.

Додаткові заходи, яких можна вживати, – це подальша лібералізація податкового законодавства. Можна зробити більше для поліпшення бізнес-середовища, зменшення рівня злодійства і корупції скрізь, де тільки можливо. І особливо на митниці й у фіскальній службі. Мені здається, якби вдалося зменшити рівень корупції, ситуація покращилася б. Хоча, те що ми називаємо корупцією, – це вже банальне злодійство, еквівалентне організованій злочинності. Якщо стануться серйозні зрушення в цьому напрямі, вивільняться ресурси державного бюджету і з'являться додаткові кошти, зокрема й на медицину.

Загальностимуляційним заходом для малого бізнесу і приватного підприємництва є ініціатива президента "5–7–9". Головне – є гроші в держбюджеті, щоб покривати різницю у вартості кредиту.

Щодо малого бізнесу і приватного підприємництва. Правильно скасували податки для фізичних осіб – підприємців (ФОП). Тому що далі важливим є не так зростання, як розвиток самозайнятості. Зараз можна не платити. Логічно продовжити цей режим на весь період карантину і на початковий період виходу з нього. Слід розуміти: якщо ФОП не в змозі платити податки, він закриється і моментально стане безробітним. А в нас і так прогнозують сплеск безробіття.

До так званого природного (раніше прогнозованого) рівня безробіття додасться приблизно 500 тис. осіб. І ще додатково безробіття зросте завдяки тим заробітчанам, які повернулися у країну. Принаймні частина з них найближчим часом не зможе виїхати звідси з різних причин: кордони невідомо, коли відкриють, у ЄС законодавство стане жорсткішим. Можна припустити, що ми побачимо сплеск безробіття від 500 тис. до 1 млн осіб. Це колосальні цифри для України.

Стосовно кредитних канікул для бізнесу. Начебто зараз дозволили не платити. Але потім, мені здається, треба моментально перейти в логіку реструктуризації боргів приватного сектору. Чи справедливо для вас і для мене, як платників податків України, звалити на себе борг приватної компанії? Мені здається, ні. Але і когось одного не можна змусити зазнавати збитків. Треба шукати якийсь компроміс, наприклад розподілити між усіма учасниками процесу. Припустімо, бізнесмен узяв кредит під 21%. Якщо вся економіка у проблемній зоні, із чого йому платити? Повісити на банк – теж не дуже добре. Змусити платити державу – означає повісити борг на всіх платників податків. Було б логічно розподілити, скажімо, рівними частинами між усіма – по 7% платять бізнес, держава і банк.

– А як вам ідея в період кризи розвивати інфраструктуру. Це взагалі реально?

– Те, що каже уряд про велике будівництво та інфраструктурні проєкти, базується на досвіді виходу із кризи 1928–1932 рр. у США. Коли економіка падає і перебуває в депресивному стані, правильно вкладати державні кошти в інфраструктурні проєкти. Це дає можливість людям працювати і забезпечувати свої сім'ї. Інакше доведеться діставати гроші із соціальних фондів, які й без того перебувають під серйозним тиском.

Звісно, є і сфери, де антикризові заходи можуть оскаржувати. Наприклад, нам потрібно концептуально переглянути плани приватизації. Коли незрозуміло, як довго триватиме криза, потрібно вирішити, що продавати, і взагалі, чи можна це зараз продати. Об'єкти, які генерують прибуток, на якийсь час можна притримати. А від усього, що пожирає наші гроші з бюджету, треба відмовлятися, незважаючи на те, що ринок перебуває в такому стані, і виставляти на продаж. Або щонайменше робити передпродажну підготовку, щоб, щойно розпочнеться відновлення, швидко продати, аби заощадити гроші. Розповіді, які я чую протягом останніх 30 років, що платники податків можуть на цьому заробити, але не всі ще заробляють, мені не подобаються. Сьогодні приватизація – це вже не тільки економічне питання, а питання політичного консенсусу.

– Коли ви говорите всі ці правильні речі президенту, вони знаходять розуміння і підтримку?

– Я висловлюю всі економічні ідеї, які маю. І свою роль радника в цьому випадку вбачаю в тому, щоб донести основний меседж: як робити правильно. Але одна річ – сама ідея, як рухатися в ситуації, а інша – на кожну ідею знайти політичний компроміс. Тому кожна ідея державного рівня проходить скринінг на політичний компроміс.

Свої ідеї я висловлював би кожному, хто став би президентом або прем'єр-міністром країни. Вони правильні з погляду економіки. Але ми постійно впираємося в політику. Далеко не завжди можна зробити те, що здається правильним економічно. Це ще один обмежувач розвитку України – у нас будь-які економічні рішення сприймають не як економічні, а як політичні. І яким би конструктивним не було рішення, прописаним на 100% правильно і за підручником, його оскаржуватимуть різні політичні сили. Їх узагалі саме рішення мало цікавить, важливіше – політичні очки, які вони можуть заробити на дискусії. Тому будь-яку пропозицію уряду оскаржуватимуть. За таких умов неможливо ухвалити найкраще економічне рішення, а лише шукати компроміс. Такі процеси відбуваються і в інших країнах. Але в Україні складніше знаходити політичне рішення.

– У нас бідна країна, багато людей живе на одну зарплату і часто не найбільшу. Як їм зводити кінці з кінцями?

– У 1990-х роках я написав книгу "Стратегії виживання після комунізму". Вона базувалася на прикладах України, Казахстану, Латвії та Росії. У тому великому дослідженні ми побачили, що з цієї групи українці виявилися найадаптованішими до тих кризових умов. Люди використовували абсолютно різні стратегії, які допомагали вижити. Починаючи від оброблення своїх дачних ділянок до човникових поїздок за кордон. І я припускаю, що коронакриза може, з одного боку, стати каталізатором для розвитку приватної ініціативи, перегляду стратегії малого і середнього бізнесу з орієнтацією на внутрішній ринок. Тому що, як видно з цього досвіду, якщо твій ринок далеко від тебе і раптом відбувається зрив у логістиці, можуть виникати великі проблеми з утриманням підприємства на плаву.

У моєму уявленні нинішній карантинний час, за всього розуміння, наскільки все складно і грошей немає (ми найбідніша країна, друга з кінця в Європі), люди адаптуються і знайдуть спосіб упоратися з кризою. І вважаю, коронакриза допоможе українцям остаточно позбутися ілюзії патерналізму держави. Ця ідея залишиться в минулому.