Топчішвілі: Головна проблема для західного інвестора в Україні – наявність кваліфікованих кадрів. Точніше, їх відсутність
Основна проблема, із якою стикається західний інвестор в Україні, зовсім не війна, а відсутність кваліфікованих кадрів, репутаційні ризики, непрозорі правила гри, неліквідність ринку, неефективна банківська система і принципова відмінність у бізнес-менталітеті, заявив у інтерв'ю "ГОРДОН" американський бізнесмен, засновник і президент компанії 9.8 Group Гіві Топчішвілі. Разом із Надзвичайним і Повноважним Послом Грузії в Україні у 2000–2007 і 2009–2013 роках, президентом Асоціації платників податків України Гріголом Катамадзе він розповів, які перші кроки потрібно зробити новій українській владі, щоб залучити в країну великих приватних інвесторів.
Головна проблема для західного інвестора в Україні – наявність кваліфікованих кадрів. Точніше, їх відсутність
– За яких умов український ринок стане, нарешті, цікавим великому західному інвестору?
Топчішвілі: – Не думаю, що Україна "не цікава" інвесторам, навпаки: завжди була і залишається привабливим полем для аналізу, спостереження і зважених інвестицій.
Я переглянув вибірку американської преси в Україні за останній місяць, виписав кілька пунктів, які наочно демонструють: зростання показників у вашій країні помітне практично в усьому. Наприклад, експорт сировини за підсумками минулого року зріс на 25% (ви посідаєте перше місце з експорту зерна у ЄС), а торгівля сільгосппродукцією тільки в першому кварталі 2019 року зросла на 20%. Або та ж туристична індустрія, яка зросла з 2018 року на 250%.
Коли країна демонструє такі показники, політичні ризики перестають мати драматичне значення. Як на будь-якому ринку, що розвивається, ризики великі, але й потенційне повернення інвестицій може виявитися значно вищим, ніж у разі інвестицій у ринки розвинених країн. Усі це розуміють і готові із цим працювати.
– Окреслімо коло проблем, із якими неминуче стикається західний інвестор, що заходить на український ринок.
– Є щонайменше п'ять проблем, із якими я і мої колеги зіткнулися безпосередньо. Головна з них – наявність кваліфікованих кадрів. Точніше, їх відсутність. В Україні є професійні кадри, але їх неймовірно мало для такої великої країни з колосальним потенціалом. Якщо ж говорити про людей, які мають відповідний track record, реальний досвід роботи на зовнішніх ринках і досвід успішний, то їх практично на ринку немає. І це величезна проблема.
– Саме українська проблема чи тенденція для всіх країн, що розвиваються?
– Це особливість усіх східноєвропейських країн, але в Україні проблема кадрів виражена значно яскравіше.
– Чому?
– Сьогодні для фахівців високого класу немає фінансової доцільності працювати в Україні. У Лондоні чи Нью-Йорку молодий інвестиційний аналітик або банкір зі стажем п'ять – сім років може претендувати на зарплату $200 тис. на рік. Якщо ваш рівень і досвід вищі – можете розраховувати на зарплату від $300 тис. і вище. А якщо ви не просто суперпрофі, але і яскрава особистість із exits і connections – ваша сукупна зарплата/мотивація на Заході становитиме семизначну цифру.
В Україні, на жаль, немає ринку, здатного підтримати попит на професіоналів такого класу. Це не плюс чи мінус, це реальність. Важка реальність, із якою неминуче зіткнеться адміністрація нового президента України в пошуках кваліфікованих кадрів. Молоді успішні українці або виїжджають на Захід, або відразу ж потрапляють під вплив та інтереси олігархату, який забирає все найкраще, зокрема професійні кадри, собі. Я спостерігав це багато разів.
– Як вирішити цю проблему?
– Вирощувати кадри, постійно займатися і розвивати систему освіти, підвищувати кваліфікацію тих кадрів, які вже є у країні. Будувати ринок, постійно створювати й підтримувати позитивний вектор розвитку та інтеграції в зовнішні ринки. Одне слово, постійно дбати і думати про підготовку і мотивацію людей!
Серйозний європейський фонд кілька років чекає, щоб інвестувати мільярд в український газовий сектор, але не може знайти репутаційно незаплямований проект
– Друга проблема, із якою неминуче стикається західний інвестор, який заходить в Україну?
– Репутація. Навіть якщо ви маєте професійні якості та серйозні навички, але працювали або в олігархічному клані, або із владою, або у фіскальній системі України, – для більшості західних еліт ви і ваше минуле можуть бути проблемними.
Токсична репутація, білі плями в діловій біографії навіть найвисококласніших кадрів – друга серйозна проблема в Україні. Наголошую: проблема для формування передусім інвестиційного, а не політичного клімату.
Прикладів, на жаль, багато. Не хотів би зараз публічно озвучувати деталі, але дуже серйозний європейський фонд, що базується в Лондоні, кілька років чекає свого часу, щоб інвестувати мільярд в український газовий сектор.
– Що саме заважає?
– Банк не може знайти в Україні правильний, репутаційно незаплямований фінансово-економічний проект, який міг би вкласти мільярдну інвестицію. Причина – ні люди, ні команди в Україні не проходять due diligence (англ. "належна обачність", процедура детальної незалежної перевірки об'єкта інвестування. – "ГОРДОН").
Вкласти гроші в репутаційно сумнівні проекти ризиковано, особливо з огляду на наявні політичні ризики. У співпраці з токсичними людьми зі Східної Європи сьогодні мало хто зацікавлений, зокрема у США. Небезпечно. Особливо з погляду гучних історій і політичних скандалів, які досі занадто свіжі в пам'яті західних еліт.
– Дві з п'яти проблем для приходу інвесторів в Україну ви окреслили – кадри і репутація. А решта три?
– Проблема №3 – правила гри. В Україні закони застосовують дуже умовно й вибірково. Домінує кумівство, сімейність, зв'язки, спецумови для своїх. Грубо кажучи, представники українського бізнесу кажуть західному інвестору: у нас є зв'язки, ми все "вирішимо". Серйозний західний гравець такого "вирішимо" уникає.
Четверта проблема – формування ліквідності. Ліквідності на українському ринку немає. Що таке інвестор? Людина, яка реально вкладає гроші, щоб отримати прибуток. Західні інвестори передусім шукають повернення не через дивіденди, а через подальший продаж свого активу. Тобто важливо не просто вкласти гроші, але у зрозумілі строки мати можливість вигідно продати актив.
Поки ліквідність українського ринку незначна, а сам ринок малий, нестійкий і непередбачуваний. Для інвестора це ризикована і вкрай небезпечна територія. Тому сьогодні переважає інвестиційна активність не в компанії, а в інфраструктуру й сировину, яку продають уже тут, на Заході.
Тобто якщо я інвестую і купую в Україні сировину – зі 100-відсотковою гарантією продам цей продукт на Заході й отримаю прибуток зі своєї інвестиції, навіть якщо внутрішній ринок стиснеться. А якщо вкладаю гроші в якийсь український бізнес – не важливо, буде це газовий сектор, фармацевтична чи технологічна компанія, не зрозуміло, чи зможу повернути свої вкладення, хто купить мій актив. Особливо якщо олігархи пасивні або не заходять західні банки чи стратегічні світові гравці.
– І остання, п'ята, проблема?
– В Україні однозначно не розвинена банківська система. З одного боку, вона замучила бізнес нескінченною бюрократією, з іншого – не пропонує допомоги, кредитів, сучасних фінансових інструментів підтримки. Це не повноцінна банківська система, яка підставляє плече бізнесу, а якась карально-контролювальна машина. Це серйозний стримувальний фактор.
Названі п'ять пунктів – це те, із чим я особисто, мої колеги та партнери у США стикнулися, працюючи з українським ринком. Зовсім не хочу сказати, що претендую на повноту і що мої спостереження/аналіз є повноцінними і всеосяжними.
Що відлякує західних інвесторів в Україні? Принципово різні бізнес-культура і бізнес-етика
– Ви досить точно схарактеризували проблеми інвестиційно-економічного поля України. З іншого боку, хіба таке "сіре поле" не додатковий стимул для інвесторів? Наприклад, "дав на лапу", швидко вирішив питання в обхід довгих бюрократичних процедур, отримав прибуток. Теж цілком робоча схема, головне – познайомитися з потрібними людьми, а їх в Україні з надлишком.
Катамадзе: – Думаю, певні компанії, зокрема західні, дійсно цим користуються. Ми часто обговорювали це як із моїми колегами, послами різних країн, так і в межах ввіреної мені Асоціації платників податків України. За ці роки до мене багато разів зверталися представники різних кіл, наприклад, скажу дуже обережно, фінансово-промислових груп. Зверталися із проханнями "поспілкуватися" з колегами у Європі, США.
Відверто кажучи, пропозиції були дуже привабливими, у деяких ситуаціях я навіть пробував проконсультуватися з колегами, але діставав категоричну відмову. Чому? Поставало питання саме репутації. Західні компанії, які думають про власну репутацію, на таке не підуть ніколи. Їм вигідніше планувати на довгострокову перспективу, а не "зрубати" сьогодні.
– Гіві Михайловичу, підтверджуєте?
Топчішвілі: – Абсолютно. Знаєте, що відлякує західних інвесторів в Україні? Відмінності в менталітеті, насамперед – принципово різні бізнес-культура і бізнес-етика! Якщо я приїхав до Києва як турист, мене все влаштовує: я насолоджуюся прекрасним містом, заходжу в розкішні ресторани, милуюся краєвидами Дніпра, ви мені подобаєтеся такими, як є. Приблизно те саме можна сказати, якщо той чи інший колишній політик або західний функціонер "торгує" своїм ім'ям. Наприклад, стає частиною борда, директором або консультантом для значущих фігур бізнесу і політики. Назвімо це частиною "красивої упаковки"...