Влащенко: Книга Горбуліна "Мій шлях у задзеркалля" – успішна спроба осмислення, чим займалася українська еліта протягом останніх десятиліть
Генеральний продюсер телеканала ZIK Наташа Влащенко ексклюзивно для видання "ГОРДОН" написала рецензію на книгу екс-директора Національного інституту стратегічних досліджень Володимира Горбуліна "Мій шлях у задзеркалля", презентовану ним 14 березня. Зокрема телеведуча зауважила, що автор книги делікатно розповідає, як відбувалося становлення апарату державного управління України, звертає особливу увагу на сферу безпеки країни та дає "тверезу" оцінку проблемам української еліти.
Ми перебуваємо в ситуації, коли будь-який вихід веде до ще більших проблем і втрат
Чи є вихід із задзеркалля?
Книгу академіка Володимира Горбуліна "Мій шлях у задзеркалля" я дочитала в перші весняні, по-справжньому сонячні дні – час примарних, але таких по-людськи зрозумілих надій. Дні між першим і другим туром президентських виборів. Дні, коли моя подруга в телефон ридала: "Ну ти розумієш, що відбувається? Країна розвалюється до бісової матері!". Дні, коли я думала, що минуло майже 30 років із дня оголошення незалежності, а ми так і не дістали жодних історичних уроків, так і не створили великого проекту майбутнього України.
Задзеркалля – вигаданий простір, казкова країна по той бік "дзеркала". Як символ місця, де стан речей доведено до абсурду. Саме із цього і починається документальний роман Володимира Горбуліна.
Осінь 2018-го – час, коли стало остаточно зрозуміло, що ми в задзеркаллі. Пік російської агресії, розірваний Договір про дружбу та співробітництво з РФ, колосальне напруження всередині країни. І розважливі люди ставлять собі єдино вірне запитання: чи є вихід? І відповідь на нього була зовсім не очевидною: ми перебуваємо в ситуації, коли будь-який вихід веде до ще більших проблем і втрат.
Книга складається фактично із 12-ти розділів – від епохи правління [екс-президента України Леоніда] Кучми до наших днів.
Познайомившись у 1962 році молодими інженерами ще в часи роботи в конструкторському бюро "Південне", вони називали свої стосунки "не розпливчастим словом "дружба", а точнішим – "соратництво". Володимир Горбулін підкреслює дивовижну рису другого президента України – незвичайну живучість, неабиякі організаторські здібності.
Розповідь про кримську кризу 1994 року безпомилково дає розуміння причин, через які півострів було анексовано у 2014-му
Автор якнайделікатніше розповідає, як відбувалося становлення апарату державного управління, про роль у цих процесах [екс-міністра освіти України] Дмитра Табачника. Водночас Горбулін чітко тримається за "час", не дозволяє собі кон'юнктурних проекцій із майбутнього – і цей стиль породжує колосальну довіру.
Особливу увагу в книзі приділено сфері безпеки, що завжди була в центрі інтересів академіка Горбуліна, який багато років очолював РНБО. Опис становлення роботи цього органу – реальний "лікнеп" для істориків, політологів та інших фахівців.
Книга настільки майстерно описує події останніх десятиліть, що часом нагадує справжній детектив. Розповідь про кримську кризу 1994 року точно і безпомилково дає розуміння причин, через які півострів було анексовано у 2014-му.
Розділ "Західний вектор" немов спеціально написано для легковажних "єврооптимістів". І, звісно, у ньому – початок і зародження всіх хвороб у наших взаєминах із Заходом і Росією.
Так сталося, що всі наші президенти були дуже поганими "начальниками відділу кадрів". Кадрові помилки Кучми під час другого строку, епоха [екс-прем'єра України Павла] Лазаренка, особистісні протиріччя [колишнього прем'єр-міністра] Євгена Марчука, переоцінка можливостей [екс-голови СБУ] Леоніда Деркача, [колишнього нардепа] Віктора Медвечука, [екс-голови Верховної Ради] Володимира Литвина – усе це призвело до "кучмагейту". Після цього скандалу Україну було серйозно інфіковано майданами, відбулося колосальне ослаблення системи безпеки загалом.
Але найцінніше і найзначущіше місце у книзі Горбуліна – це твереза оцінка проблем української еліти, а, отже, причин – чому не вийшло за ці роки побудувати могутню, успішну державу. Усе дуже просто: кожна із цих людей приходила у політику і владу розв′язувати особисті завдання, а не завдання державного будівництва. Практично ні в кого не було амбіцій потрапити в підручники історії як реформатор і державний діяч. Приходили й ішли, виснажуючи економічний, політичний, науковий і гуманітарний ресурси.
Книга Горбуліна – гірка пігулка для сучасників
Окремий інтерес у книзі становлять характеристики українських державних діячів, які ще нещодавно вершили долю країни, – Дмитра Табачника, [колишнього глави МВС України] Юрія Кравченка, [екс-міністра закордонних справ] Геннадія Удовенка, [президента України] Леоніда Кравчука, [екс-президента країни] Віктора Януковича, [колишнього голови Верховної Ради] Олександра Мороза та багатьох інших. Позбавлені сентиментів, емоцій, але водночас на диво ємні й точні, вони відновлюють справжню картину того, що відбувається в Україні протягом останніх 20 років.
Один із безперечних плюсів мемуарів Володимира Горбуліна – якраз філігранна робота зі словом. Очевидно, що одним із найулюбленіших предметів у школі для нього була література. І з підліткового віку він не припиняв читати. Саме тому його книги – не просто спогади, а факт літератури.
Документальний роман – дуже небезпечний жанр. Легко впасти в нарцисизм, суб'єктивізм, у горезвісне "я так бачу". На щастя, Горбулін дуже розумний і дуже досвідчений для того, щоб зануритися у гріх марнославства. До того ж він розуміє, що часу для таких речей більше немає. У країни – не в нього особисто.
Для чого пишуть книги? Із різних причин. Для втіхи стражденних, для допомоги слабким, для інформації до роздумів, для нащадків. Книга Володимира Павловича Горбуліна – гірка пігулка для сучасників, успішна спроба осмислення – а чим, власне, займалася українська еліта протягом останніх десятиліть. І чому країна сьогодні над прірвою?
Горбулін подарував нам цей шанс. Пігулку можна з'їсти і почати процес одужання. Можна закинути в ящик столу і забути. Вибирати нам. І нам жити далі. От тільки як і з ким – питання відкрите. Вихід із задзеркалля є. Якщо встати й іти.