Записки колишнього підполковника КДБ: Як позбавили радянського громадянства філософа Олександра Зінов'єва G

Розроблення другого секретаря канадського посольства

У травні 1982 року беззмінного голову КДБ СРСР, який обіймав цей пост рекордно тривалий період часу за всю історію існування радянських органів держбезпеки, Юрія Андропова обрали секретарем ЦК КПРС, у зв'язку з чим відбулося нове призначення на посаду голови КДБ. Ним став кадровий співробітник держбезпеки Віталій Федорчук, який перебував на службі з 1939 року. Для органів КДБ він не був незнайомою людиною, але враження про нього були різними, від самодура, украй різкого під час вирішення долі співробітників, до професіонала високого рівня, що вміє цінувати розумних співробітників. Тож усі працівники центрального апарату – від керівництва до оперативних працівників – із напруженням чекали перших кроків нового керівника відомства.

Невдовзі після зміни керівника КДБ СРСР у мене відбулася розмова за допомогою оперативного зв'язку (ОЗ) із колегою із 2-го головного управління. Мій співрозмовник був офіцером 2-го відділу 2-го главку і був співробітником підрозділу, який здійснював розроблення посольства Канади у СРСР. Зв'язався він зі мною ініціативно, як із керівником групи, яка займається збірними командами СРСР із різних видів спорту. Його, зокрема, цікавила збірна команда СРСР із синхронного плавання. Цей вид спорту в той період часу у СРСР був на стадії становлення, склад експериментальної групи часто змінювали. З'ясувавши в мого заочного співрозмовника, хто його цікавить, я обіцяв йому перетелефонувати. Цікавила колегу з головного контррозвідувального підрозділу, яким було 2-ге головне управління, така собі Васса Герасимова, плавчиня-синхронниця.

Довідавшись усе потрібне, я перетелефонував у 2-й главк і, зі свого боку, поцікавився, чим могла зацікавити колег-контррозвідників молода спортсменка 22 років. Мені повідомили, що триває розроблення за підозрою у здійсненні розвідувальної діяльності на нашій території другого секретаря канадського посольства в Москві за прізвищем Гаєвський. Він добре володів російською мовою, завдяки чому встановив широкі зв'язки серед москвичів. Серед його стійких зв'язків виявили Олександра Жданова, самодіяльного художника, його дружину Галину Герасимову, наукову працівницю, і її доньку Вассу – членкиню збірної команди СРСР із синхронного плавання.

Художник Олександр Жданов (у центрі). Фото з архіву А. Астахової / wikipedia.org

У процесі розроблення Гаєвського було встановлено, що він часто зустрічався зі Ждановим і його дружиною, іноді купував окремі його картини. Галина ж обговорювала з канадським дипломатом можливості виїзду доньки на постійне місце проживання за кордон і його ймовірний шлюб із її донькою.

Гаєвський від укладання шлюбу з Вассою Герасимовою категорично відмовився через значну різницю в їхньому віці, однак під час кожного виїзду за кордон доньки у складі збірної СРСР із синхронного плавання її мати Галина заздалегідь сповіщала про це Гаєвського, а нещодавно вона позичила в нього певну суму грошей в американських доларах.

Дізнавшись усно зазначену інформацію, я попередив колегу із 2-го главку про те, що я надішлю на адресу його підрозділу запит із проханням письмово проінформувати нас про сутність відомостей, які надійшли у 2-й відділ 2-го главку стосовно членкині збірної СРСР із синхронного плавання Васси Герасимової. Водночас я поцікавився, чи не вплине на перебіг розроблення іноземного дипломата закриття виїзду для Васси Герасимової за кордон до з'ясування всіх обставин справи. Коли надійшла відповідь, що не вплине, я підготував відповідний запит на адресу 2-ї справи 2-го головного управління і лист у 10-й відділ КДБ, 2-ге відділення якого займалося так званою спеціальною перевіркою радянських громадян, яких відряджають за кордон по лінії всесоюзних відомств, зазначивши в ньому, що 11-й відділ 5-го управління КДБ узяв Вассу Герасимову в оперативну перевірку. До закінчення перевірки її виїзд за кордон з оперативних міркувань є недоцільним.

Такі документи підписувало керівництво оперативних відділів. Начальником 11-го відділу 5-го управління КДБ у цей період був щойно призначений на цю посаду звільнений колишній партійний секретар 5-го управління КДБ В'ячеслав Ширинський. На службу в держбезпеку його скерували за партійним набором із посади секретаря крайового комітету комсомолу Красноярська. Після закінчення курсів для керівних співробітників держбезпеки його призначили на посаду начальника 1-го відділення 1-го відділу 5-го управління КДБ, невдовзі обрали секретарем парткому 5-го управління, і за кілька років він дістав призначення на посаду начальника 11-го відділу 5-го управління КДБ.

Колишнього начальника цього відділу полковника Бориса Шведова, який очолював його від моменту створення в 1977 році, перевели на посаду офіцера чинного резерву КДБ, прикриттям якої була посада начальника 1-го відділу Всесоюзної атестаційної комісії (ВАК), через який проходили затвердження всі дисертації на здобуття наукових ступенів. На утворену вакансію і призначили Ширинського.

Ігор Перфільєв

Як і будь-яке призначення на керівну посаду, особливо в замкненій структурі, якою був КДБ СРСР, не обходилося без інтриги. У цьому випадку вона полягала в тому, що посаду начальника 11-го відділу 5-го управління КДБ давно вже прагнув обійняти молодий і швидкий у просуванні кар'єрними сходами заступник начальника 11-го відділу підполковник Ігор Перфільєв. Він був одним із украй нечисленної групи фаворитів Філіпа Бобкова, який став до того часу заступником голови КДБ СРСР. За часів його керівництва 5-м управлінням КДБ Бобков усіляко патронував Перфільєва, незважаючи на серйозні промахи в його оперативній діяльності.

Після закінчення Московського інституту інженерів транспорту Ігоря Перфільєва зарахували на дворічні курси при Вищій школі КДБ, на яких проходили підготовку випускники цивільних вишів для подальшої служби в органах державної безпеки. Ці курси, як ми вже згадували, були особливими. Слухачам курсів від моменту зарахування на них надавали звання лейтенантів, а після їх закінчення – старших лейтенантів. Окрім спеціальних дисциплін, курсанти поглиблено, у складі нечисленних груп, вивчали іноземні мови. Протягом усього курсу навчання вони отримували грошове утримання як офіцери, жили в сім'ях і не носили військової форми. До того ж ці курси дислокувалися в Москві, і випускників зараховували в різні підрозділи Центрального апарату держбезпеки.

Інші курси, на яких також проходили спеціальне навчання майбутні співробітники держбезпеки з-поміж випускників цивільних вишів, докорінно відрізнялися від московських. Розташовувалися вони в різних містах СРСР і, відповідно, слухачі курсів до місць навчання прямували з різних міст країни. Курсанти мешкали в гуртожитках, зрозуміло – без сімей. Іноземні мови не входили в перелік обов'язкових дисциплін. Офіцерські звання надавали лише під час закінчення навчання, а в період його виплачували тільки стипендію.

Московські курси, отже, були привілейованими. Навчалися на них ті, хто мав впливових родичів із-поміж партійної радянської еліти та співробітників держбезпеки.

Після завершення курсів у 1972 році Перфільєва було зараховано в 1-ше відділення 1-го відділу 5-го управління КДБ при Раді міністрів СРСР, який курував академічні інститути Академії наук СРСР. Однак амбітному Перфільєву його призначення в зазначений підрозділ було не до душі. Він прагнув у 2-ге головне управління, куди дістав призначення його близький товариш по курсах Олександр Сазонов, який став співробітником 7-го відділу 2-го главку, який курував МЗС СРСР і управління з обслуговування дипломатичного корпусу та здійснював розроблення іноземних кореспондентів, акредитованих при МЗС СРСР. Зовсім інший розмах, а не академічна нудьга. Але головне: 2-й главк давав реальну перспективу виїзду у тривале службове відрядження за кордон та можливість переходу на службу в Зовнішню розвідку в 1-ше головне управління КДБ.

Із великими комплексами, надзвичайно заздрісний Перфільєв украй ревно стежив за кар'єрою свого колишнього однокурсника. Мимоволі зайнявшись рутинною оперативною роботою, попервах своєї служби Перфільєв нічим не виділявся. Помітний він був лише у внутрішніх інтригах. Не без його участі був змушений покинути 1-й відділ 5-го управління Євген Козлов, який був старшим оперуповноваженим і секретарем партійної організації відділу. Його було переведено у 12-й відділ КДБ СРСР.

Справа Олександра Зинов'єва

Переведення Козлова в інший підрозділ став для Перфільєва знаковим. Серед інших об'єктів оперативного обслуговування Перфільєву було доручено курування Інституту філософії Академії наук СРСР, який раніше був у віданні Козлова. Із середини 1950-х років у цьому інституті науковим співробітником працював Олександр Олександрович Зинов'єв (1922–2006), логік, філософ, соціолог і письменник, який написав у 1974 році один із найкращих оксюморонів (поєднання слів із протилежним значенням) ХХ століття "Зяючі висоти", книжку, у якій під сатиричним кутом зору було описано радянську дійсність.

Олександр Зинов'єв. Фото: wikipedia.org

Після тривалих роздумів, усвідомлюючи те, що книжки цієї у Радянському Союзі ніколи не буде опубліковано, Зинов'єв у 1976 році дав згоду на видання рукопису у Швейцарії. Публікація його на Заході в Радянському Союзі мала ефект вибуху бомби. Куратор Інституту філософії Академії наук СРСР оперуповноважений капітан Перфільєв не підозрював про написання рукопису Зинов'євим і про задумане автором видання її за кордоном. Такі промахи в оперативній діяльності могли вартувати кар'єри. Однак, незважаючи на серйозні ідеологічні та політичні збитки, яких завдала радянському режиму публікація на Заході "Зяючих висот", Перфільєва не було покарано.

Мені все це здавалося дивним. У період моєї служби в 11-му відділі 5-го управління КДБ серед об'єктів мого оперативного обслуговування була редакція газети "Радянський спорт". Серед співробітників редакції працював Євген Рубін, який виїхав у 1978 році на постійне проживання до США. Улаштувався він на проживання в Нью-Йорку і за кілька місяців почав працювати на радіостанції "Свобода" як спортивний оглядач. Москва готувалася приймати Ігри ХХІІ Олімпіади, і часті виступи Рубіна в ефірі були присвячені тіньовій стороні життя радянського спорту, який був нібито аматорським.

У КДБ СРСР під грифом "таємно" видавали збірник радіоперехоплення, у якому розміщували найбільш значущі виступи на хвилях закордонних радіостанцій. На роздруківках радіоперехоплення, які, на думку керівництва КДБ (а саме їм насамперед надходили ці збірники) заслуговували на увагу органів держбезпеки, накладали резолюції-вказівки. Не було жодного виступу Євгена Рубіна на хвилях радіостанції "Свобода", присвяченого радянському спорту, після яких на роздруківках радіоперехоплення не залишалися грізні вказівки керівництва КДБ СРСР і 5-го управління КДБ. Униз ієрархічними сходами вони надходили до мене, старшого оперативного уповноваженого 3-го відділення 11-го відділу, обростаючи у процесі резолюціями керівництва відділу та відділення.

Резолюції не відрізнялися своєю оригінальністю. Загальний рефрен їх був такий: "Доки буде мовити цей відступник? Чому не вживають жодних заходів?" Особливо різкий у своїх резолюціях був Бобков, який писав: "Коли цьому буде покладено край?" Розумій, як хочеш... Рідко яка оперативна нарада у керівництва управління та відділу обходилася без серйозних закидів на мою адресу щодо виступів Рубіна.

У Перфільєва все було по-іншому. Ніхто й не думав йому нарікати на Зинов'єва. Навпаки, його звільнили від усіх інших справ і доручили розроблення Зинов'єва, надавши йому в помічники тихого алкоголіка Бориса Савіна. Удвох, маючи підтримку від безпосередніх керівників, зокрема керівництва 5-го управління, вони кинулися на видатного вченого, який не був антирадянщиком.

Результати їхньої діяльності було презентовано в записках до ЦК КПРС. Такими "записками" керівництво держбезпеки інформувало вищий партійний орган про результати своєї діяльності та питання, які потребують розв'язання керівництва партії та країни. Ось деякі з цих документів:

Таємно
СРСР
Комітет державної безпеки при Раді Міністрів СРСР
ЦК КПРС
28 червня 1978 року
№ 1311 А

Про заходи щодо припинення антирадянської діяльності Зинов'єва О.О.

У доповненні до нашого №2576А від 15 листопада 1976 року повідомляємо, що колишній старший науковий співробітник Інституту філософії АН СРСР Зинов'єв А.А. повністю став на антирадянський шлях. У бесідах з оточенням він прямо заявляє про готовність вести боротьбу з наявним у СРСР державним та суспільним ладом. Зокрема він говорив: "Вважаю, що потрібно вітати всякий протест проти цього ладу життя, аж до кидання бомб, убивств, замахів – усього, що завгодно".

Останнім часом Зинов'єв активно встановлює зв'язки з антигромадськими елементами, його квартира стає місцем зустрічей антирадянськи налаштованих осіб. Зинов'єв бере участь в обговоренні підготовлюваних антирадянських акцій, до нього тягнуться різні відступники.

У березні 1978 року швейцарське видавництво "Вік людини" випустило новий антирадянський пасквіль Зинов'єва з назвою "Світле майбутнє" (раніше воно видало "Зяючі висоти").

У черговому пасквілі містяться вкрай цинічні наклепницькі вигадки про радянську дійсність, теорію та практику комуністичного будівництва, образливі випади проти В.І. Леніна, нашої партії та її керівництва. Радянське суспільство Зинов'єв наклепницько зображує як "Модель комунізму з колючим дротом... у чотири ряди". Пасквіль Зинов'єва спрямований на розпалювання національної ворожнечі й ворожнечі між народами.

У ньому містяться грубі випади стосовно інтернаціональної політики Радянської держави. Особливо брутально автор ображає радянських людей: "У нас нормою є найогидніші якості людської натури... і прикрита вся ця мерзота найграндіознішою і найбрехливішою ідеологією". Зинов'єв усіляко вихваляє Солженіцина. "Я схиляюся перед ним. Я ціную його не за правду, а за бунт проти брехні й насильства", заявляє автор вустами одного з персонажів пасквіля. Лейтмотивом "Світлого майбутнього" є заклик до боротьби з чинним у СРСР державним ладом. В уста персонажів книжки він вкладає прямі заклики: "Треба битися. Будемо битися чи ні, від цього залежить хід історії... Треба всю систему докорінно перебудовувати... Страйки потрібні. Більше страйків, і справа зрушить... Є один засіб проти насильства – опір".

У повсякденному житті Зинов'єв систематично зустрічається з групою кореспондентів капіталістичних держав, надає їм наклепницьку інформацію і з їхньою допомогою організовує за кордоном антирадянські кампанії з метою звернення уваги до своєї персони, яка нібито бореться за свободу наукової діяльності та протиставляє себе радянським інститутам, "які пригнічують свободу особистості". Безпосередню участь в антирадянській діяльності Зинов'єва бере його дружина – Зинов'єва О.М. 1945 року народження, безпартійна, домашня господиня, яка повністю пристає на його ворожі погляди, різко негативно ставиться до радянської дійсності.

Аналіз матеріалів показує, що Зинов'єв свідомо став на шлях антирадянської діяльності. В автобіографії, переданій нелегально за кордон і опублікованій у реакційній емігрантській газеті "Русская мысль", Зинов'єв пише про готовність заявити про відмову від радянського громадянства і просити політичного притулку в якій-небудь із країн Заходу".

Наявні в Комітеті держбезпеки матеріали свідчать про те, що вся діяльність Зинов'єва є протиправною і є юридичні підстави для притягнення його до кримінальної відповідальності.

Однак цей захід запобігання антирадянській діяльності Зинов'єва, на нашу думку, наразі застосовувати недоцільно з тієї причини, що, за заявою групи осіб, які близько знають Зинов'єва, він раніше лікувався від алкоголізму, психічно неврівноважений, хворіє на манію величі. Ці обставини могли б (у разі притягнення Зинов'єва до кримінальної відповідальності) стати причиною і мотивом для визнання його судом психічно хворим із направленням на примусове лікування. З урахуванням розв'язаної на Заході кампанії навколо психіатрії у СРСР цей запобіжний захід видається недоцільним.

Водночас відомо, що Зинов'єву надійшло запрошення для участі в симпозіумах, читанні лекцій із логіки в деяких університетах Західної Європи та США, а також приватне запрошення з Франції. Зинов'єв робить спроби оформити документи на виїзд за кордон разом із дружиною та донькою дошкільного віку. Комітет держбезпеки вважає можливим дозволити Зинов'єву та його сім'ї виїзд в одну з капіталістичних країн у приватному порядку і закрити в'їзд у СРСР. Питання про позбавлення радянського громадянства вирішити залежно від поведінки за кордоном.

(Проєкт постанови ЦК КПРС додано.)

Просимо розглянути.

Голова Комітету Держбезпеки Андропов

За два місяці в ЦК КПРС із КДБ було надіслано нову депешу:

Таємно
Комітет Державної безпеки СРСР ЦК КПРС
17. 08. 78.
№ 1670 А

Про позбавлення Зинов'єва А.А. радянського громадянства

У доповненні до №1311А від 28 червня 1978 року повідомляємо, що Зинов'єв, який виїхав із сім’єю 6 серпня цього року у ФРН, і далі займається антирадянською діяльністю. Після одержання дозволу на виїзд він ужив заходів до групування навколо себе окремих негативно налаштованих до радянської дійсності осіб та з метою ворожого впливу неодноразово виступав перед ними з різко антирадянськими заявами, зумовив нелегальні канали зв'язку з деякими антигромадськими елементами для використання їх із підривною метою. Після прибуття у ФРН Зинов'єв перед представниками буржуазних засобів інформації знову виступив із різко антирадянських позицій: заявив про свою повну підтримку осіб, що займаються у СРСР ворожою діяльністю, і закликав інші реакційні кола надавати їм усіляке сприяння; схвалив наклепницьку істерію на Заході про "порушення прав людини" в нашій країні; афішував задоволення тим, що західні вчені під цим приводом демонстративно відмовляються від поїздок до СРСР тощо.

З огляду на те, що Зинов'єв систематично вчиняє дії, не сумісні з належністю до громадянства СРСР, завдає своєю поведінкою шкоди престижу Союзу РСР, Комітет держбезпеки вважає доцільним позбавити Зинов'єва А.А. радянського громадянства (проєкти постанови ЦК КПРС і указу Президії Верховної Ради СРСР додано).

Указ Президії Верховної Ради СРСР щодо цього питання опублікувати у Відомостях Верховної Ради СРСР.

Просимо розглянути.

Голова Комітету Ю. Андропов.

22 серпня 1978 року Олександра Зинов'єва позбавили радянського громадянства, а заодно всіх наукових звань і нагород, зокрема здобутих у боях із нацистською Німеччиною.

У документах, поданих у ЦК КПРС із підписами керівників КДБ, після вихідного номера документа завжди вказували початкову літеру прізвища того, хто підписав документ. Буква "А" відповідала прізвищу Андропова, "Ч" – його заступника Чебрікова, "Б" – Бобкова. На лицьовому боці документів завжди бракувало прізвища виконавця – автора документа. Його вказували на зворотному боці останньої копії документа, де також зазначали кількість копій та адреси, куди скеровували документи. Саме там і було вказано прізвище того, хто писав доноси на Зинов'єва: Перфільєв І.В. Саме він, що став до 1991 року заступником начальника управління "З" КДБ СРСР, завчасно, до скасування КДБ, дав команду на знищення документів із розроблення Зинов'єва, що налічувало до того часу 35 томів. Їх кинули в піч, у якій знищували справи КДБ.

За час розроблення Зинов'єва і до моменту його фактичного вислання із СРСР Перфільєв надзвичайно швидко рухався службовими сходами, пройшовши шлях від оперуповноваженого до начальника 1-го відділення 11-го відділу. Незабаром, після того як Олександр Зинов'єв опинився на Заході, Перфільєв здобув призначення на посаду заступника начальника 11-го відділу 5-го управління, лише за сім років від початку оперативної діяльності. Схоже на нього так швидко просувався у своїй кар'єрі лише ще один співробітник 5-го управління – Валерій Федорович Лебєдєв, колишній, як і Перфільєв, протеже Філіпа Бобкова.

Агент "Львов" і система "Арктика"

У лютому 1980 року в американському місті Лейк Плесід відбувалися ХІІІ зимові Олімпійські ігри. У складі радянської спортивної делегації під відповідним прикриттям на Олімпіаду виїжджали члени оперативної групи з-поміж офіцерів КДБ СРСР. Керівником оперативної групи було призначено начальника 11-го відділу 5-го управління КДБ полковника Бориса Шведова. Але за два тижні до вильоту до США він несподівано захворів і групу очолив його заступник по керівництву 11-м відділом підполковник Перфільєв.

У складі оперативної групи виїжджали у США співробітники 11-го відділу 5-го управління КДБ – заступник начальника 2-го відділення 11-го відділу підполковник Ернст Давніс, долучений до складу збірної команди СРСР із хокею; старший оперуповноважений 2-го відділення 11-го відділу капітан Володимир Лавров, долучений до складу збірної команди СРСР із фігурного катання; старший оперуповноважений 2-го відділення 1-го відділу 5-го управління КДБ майор Юрій Балєв, на якого було покладено завдання з контррозвідувального забезпечення радянських журналістів, акредитованих на Олімпіаді. Інші члени оперативної групи були з-поміж офіцерів 1-го і 2-го головних управлінь КДБ СРСР.

Для Перфільєва і Лаврова виїзд на Олімпійські ігри у складі оперативних груп КДБ СРСР був не першим. У 1972 році, коли вони були оперативними працівниками – початківцями в 1-му відділенні 1-го відділу 5-го управління КДБ при РМ СРСР, вони виїжджали в Мюнхен (ФРН), де тривали літні Олімпійські ігри. Ці змагання були відзначені трагедією, яка забрала життя 11 членів делегації Ізраїлю, захоплених палестинськими терористами як заручників та вбитих ними під час спроби їх звільнити спецслужбами ФРН. Після мюнхенської трагедії за рішенням ЦК КПРС і КДБ СРСР радянські спортсмени на всі великі міжнародні змагання виїжджали у супроводі офіцерів держбезпеки.

Фото: olympichistory.info

Після повернення з Лейк Плейс-сіті агент "Львов" – Семен Григорович Близнюк, завідувач міжнародного відділу газети "Радянський спорт", надав мені письмове агентурне повідомлення, яке свідчило, що двоє співробітників редакції газети "Радянський спорт" Дмитро Рижков і Анатолій Коршунов у останній день Олімпіади кілька годин провели в кімнаті пресцентру змагань, яка була офісом радіостанції "Свобода", акредитованої на Олімпійських іграх. В офісі "Свободи" вони спілкувалися і розпивали спиртні напої з працівниками радіостанції.

Оскільки Перфільєв як керівник оперативної групи КДБ, яка здійснювала контррозвідувальне забезпечення радянської делегації під час Олімпіади в Лейк Плейсіді, після повернення мав надати звіт про діяльність опергрупи, складений на основі персональних звітів її членів, я доповів йому в терміновому порядку агентурне повідомлення агента "Львов". Водночас я поцікавився, чи відомо йому про цей факт як керівнику оперативної групи.

Не відповідаючи на моє запитання, Перфільєв мені протягнув збірник радіоперехоплення системи "Арктика" і вказав сторінку, з якою мені треба було ознайомитися. Системою "Арктика" у КДБ називали спеціальну службу, яка у складі кораблів, замаскованих під гідрографічні судна Академії наук СРСР із величезними антенами, закритими маскувальними білими кулями, здійснювали контроль ефіру у високих широтах. На основі відомостей, отриманих унаслідок радіоперехоплення, складали спеціальні збірники, які спочатку отримували керівники КДБ. Далі, з відповідними резолюціями, вони йшли вниз ієрархічними службовими сходами.

На запропонованій мені для ознайомлення сторінці була перехоплена телефонна розмова співробітника радіостанції "Свобода" Юрія Дулерайна, який телефонував з офісу в Нью-Йорку своєму колезі Юрієві Змію, що працював у офісі радіостанції "Свобода" в Мюнхені. У телефонній розмові Дулерайн розповів своєму колезі про зустріч і тривалу бесіду в останній день Олімпіади, яка минула в Лейк Плейсіді, з двома радянськими журналістами. Прізвищ та імен своїх співрозмовників Дулерайн не називав, але наголосив на збігу в багато чому їхніх поглядів на життя в Радянському Союзі з думкою журналістів, які живуть і працюють на Заході. За словами Дулерайна, один зі співрозмовників заявив, що він би без жалю залишився у США, якби не хвора дружина вдома, у Москві.

За правилами, від Перфільєва мали надійти вказівки щодо встановлення особистостей радянських журналістів. Але той під час складання звіту про діяльність очолюваної ним оперативної групи КДБ у Лейк Плейсіді просто промовчав про факт перехопленої розмови. Ні повідомлення агента "Львова", ні інформація системи "Арктика" у звіт Перфільєва не увійшли. І річ була не в тому, що він "пожалів" журналістів, які критикували радянську дійсність.

Замовчуючи про інцидент, Перфільєв приховував факт серйозного недогляду з боку члена його опергрупи Юрія Балєва, якому було доручено роботу з агентурою з-поміж журналістів, акредитованих на Олімпіаді, і стеження за всіма іншими. Якби Перфільєв відобразив цей факт у своєму звіті, за цим розпочався б серйозний розгляд, унаслідок якого постало б питання щодо профпридатності самого Перфільєва. Утім, це питання все одно постало – за кілька років, коли втекла Васса Герасимова.

Попередню частину опубліковано 12 лютого. Наступна вийде 26 лютого.

Усі опубліковані частини книжки Володимира Попова "Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ" можна прочитати тут.