Адвокат Осика: Євген Щербань – молодший поставив жирну крапку в історії спадщини батька – він так і не показав документа, що підтверджує його права
Сергій Осика – представник адвокатів Донецької області в Раді адвокатів Національної асоціації адвокатів України. Одні з найвідоміших його справ – це захист колишнього прем'єр-міністра України Миколи Азарова та Олексія Пукача, засудженого за вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Осика живе і працює в Києві.
Він є адвокатом Руслана Щербаня – молодшого сина донецького бізнесмена Євгена Щербаня, якого вбили в донецькому аеропорту 3 листопада 1996 року. 2000-го і 2012 року Осика за завданням свого клієнта займався розшуком майна і активів його батька. Осика розповів виданню "ГОРДОН" про раніше невідомі матеріали цього процесу, доступ до яких був закритим через адвокатську таємницю.
Якщо десь у компаніях проглядалася частка "Атона", була незаперечною і частка Щербаня-старшого. Як не сумно, на той момент в ІСД не було навіть частки "Атона"
– Ви як адвокат синів убитого бізнесмена Євгена Щербаня точно подивилися фільм "Спадкоємець", де його старший син розповідає про те, як украли гроші батька. Можете загалом описати ситуацію зі спадщиною?
– Щодо синів ви сказали, звісно, гучно, але в межах договору про адвокатську допомогу, який у мене було підписано з молодшим сином Русланом, зі мною співпрацював і автор фільму Євген Щербань. Сьогодні мені дав згоду мій клієнт Руслан Щербань на розкриття інформації, яку до сьогодні захищала "адвокатська таємниця". У моїй практиці це другий випадок, і впевнений, не кожному адвокату це може сподобатися, а для багатьох це може здатися розкопками у старій білизні.
Із Русланом ми почали співпрацювати із 2000 року. Тоді я як адвокат, живучи в Донецьку, займався відновленням його прав на частину майна, що дісталася від батька. Одна із частин спадщини була в Одесі. Це був об'єкт нерухомості на Французькому бульварі, який Щербань придбав для Руслана. Аферисти-одесити раніше рейдернули будинок і переоформили на себе. Ми відновлювали статус-кво, пройшли всі інстанції й поновили права Руслана на об'єкт.
Коли цей процес завершився, Руслан звернувся до мене як до успішного, на його погляд, адвоката із проханням дослідити документи, щоб вивчити можливу наявність власності його батька в низці компаній. За твердженням Євгена Щербаня – молодшого, вона могла бути в безлічі компаній, включно з корпорацією "Індустріальний союз Донбасу" (ІСД). Також це стосувалося американської компанії Overseas, яка належала цивільній дружині Щербаня Надії Нікітіній, убитій разом із ним в аеропорту Донецька. Але найбільше акцентували саме на ІСД.
Тоді в мене з'явилися документи для опрацювання та надання висновку щодо компанії "Азовінтекс", де, за словами Євгена, могла бути частка його батька. Я протягом пів року працював над збиранням інформації, зокрема літав у США, де намагався знайти сліди Overseas. Мене цікавили документи, пов'язані з діяльністю корпорації ІСД, починаючи з 1995 року.
У мене не залишилося зараз адвокатського висновку, який я видавав синам за підсумками цієї дослідницької роботи. На жаль, ці документи залишилися на території тепер окупованого Донецька, де був мій офіс.
У фільмі Євген-молодший постійно згадує ІСД. Результати мого адвокатського розслідування довели, що часток убитого Щербаня (і навіть часток компанії, у якій було акумульовано активи Щербаня) в корпорації ІСД не було. Не виявили активів загиблого й у компанії "Азовінтекс", яку Євген також згадує у фільмі.
– Чим був ІСД на момент загибелі Щербаня-старшого?
– На мою думку, це була квазігромадська організація зі статусом корпорації, де засновником були Торговельно-промислова палата Донецької області і два відділи Академії наук України, які спільно володіли 30%. Також був "ДонГорБанк" (де левова частка належала Рінату Ахметову) і компанії "Данко" (де також була частка Ахметова й Олександра Момота, якого вбили у травні 1996 року). Останнім належали пакети по 35%. Як бачите, майна Щербаня тут точно бути не могло, що зрозуміло навіть дитині.
Як з'ясували, ІСД фактично існувала завдяки двовідсотковій комісії від контрактів (на постачання катанки, металу, труб тощо), які допомагала укладати великим компаніям Донецької області. Жодного постачання газу там на той момент не було. Очолював компанію Сергій Тарута. Він не був засновником, не мав жодних часток станом до 1996 року.
Євген Щербань у фільмі стверджує, що його батько був засновником ІСД і поставив Таруту на чолі корпорації. Виникає запитання: як це можливо, якщо, судячи зі статутних документів, Щербань-старший не мав жодного стосунку до ІСД? До речі, у Донецьку була група компаній "Атон", яку очолював Володимир Каратун. Вона на 100% належала Щербаню, і ця компанія заходила в частки до інших. Якщо десь у компаніях проглядалася частка "Атона", була незаперечною й частка Щербаня-старшого. Як не сумно, на той момент в ІСД не було навіть частки "Атона".
Єдине, де ми знайшли частку Щербаня-старшого, – це в компанії "Азовінпекс". У ній компанія "Гефест" мала 80% акцій, а іншими 20% частки володів Сергій Тарута. Зі свого боку у компанії "Гефест" Щербань був одним із безлічі засновників, таких як Ахметов, губернатор Донецької області Володимир Щербань (із часткою 20%), Євген Щербань (із часткою 20%), Клюєв (імені не пам'ятаю) і такий собі Котельников. Цю компанію організували за життя Щербаня.
І що ми бачимо? Є "Азовінпекс" (у якої частки 80% "Гефеста" і 20% Тарути), але ця компанія не з'являється у претензіях Євгена Щербаня – молодшого. По суті, він мав вступити у спадок у компанії "Гефест" на 80% і далі доводити, що цю компанію, своєю чергою, заснувала "Азовінпекс". Але на той час ця компанія жодної особливої діяльності не провадила і "взяти" з неї було нічого.
"Азовінпекс" пішла своєю дорогою і якось випала із претензій Євгена-молодшого на спадщину. Вона співзвучна за назвою з компанією "Азовінтекс", яка зайшла замість "ДонГорБанка" і "Данко" в ІСД, але це абсолютно різні компанії, і в них немає згадок про Щербаня.
– Чи можуть спадкоємці Щербаня претендувати на якісь активи ІСД?
– Ні. На той момент, 1996 року, у ІСД не було жодних активів: ні заводів, ні земель, ні фінансових активів. ІСД бурхливо розвернулася після смерті Щербаня із приходом нових засновників – потужного Віталія Гайдука і "Азовінтексу".
Щербань-молодший тільки казав: "У мене є такі документи, які будуть бомбою". Я просив: "То давай, діставай. Чого ж ти зволікаєш?" І щоразу він відповідав, що "ще не час їх показувати"
– Можете пояснити ситуацію щодо американської компанії Overseas?
– Мені незрозуміло, чому Євген-молодший прив'язує цю американську компанію. Її було оформлено на Надію Нікітіну, яка також загинула під час замаху. Стосунків із цією жінкою Щербань не узаконив, на момент загибелі він офіційно був одружений із матір'ю Руслана. Євген-молодший жодного стосунку до Нікітіної не має, тому що він – дитина від першого шлюбу Щербаня.
На компанію Нікітіної, за словами деяких учасників контрактів, скидали дохід у вигляді комісійних. Але це тільки версії. По суті, можна сказати, що ця американська компанія була прокладкою в якихось угодах. Але от запитання: де тут частка Щербаня, якщо Нікітіна – стороння для нього жінка і він на момент смерті перебував у шлюбі з матір'ю Руслана?
Можу з упевненістю сказати, що до цієї американської компанії ні Тарута, ні Ахметов не мають жодного стосунку. Заморська компанія отримувала грошову комісію, що має просту назву – "виведення грошей". Чому не поновили діяльності цієї компанії, залишається для мене загадкою. За словами Євгена, до неї нікому не було тоді діла. Син Нікітіної Євген на той момент був неповнолітнім і не міг нею керувати або заявити про спадщину. А може, це зробив хтось інший, але це вже друга серія фільму. Мені відомо, що на початку 2000-х цю компанію виключили з реєстру, вона успішно припинила своє існування.
У фільмі про ці компанії та обставини недоотриманої спадщини розповідають так, нібито вони всі пов'язані одна з одною, а на підтвердження нам показують якісь незрозумілі аркуші паперу, але нічого не розповідають до кінця. Лунають звинувачення, що Тарута й Ахметов щось винні, але, що саме вони винні, так і залишилося незрозумілим. Залишається тільки додумати або здогадатися: великі гроші?
– А в компанії DCC щось було?
– Мені складно відповісти, бо не пам'ятаю всіх матеріалів цього кейса.
Наскільки я пам'ятаю, це перша компанія стільникового зв'язку в Україні. Якщо Щербань-молодший вважає, що у DCC була частка його батька, він мав як законослухняний громадянин подати документи нотаріусу і приймати спадщину на цю частину. Або, якщо пропущено строки, поновлювати своє право на спадщину через суд. Але цього протягом 25 років зроблено не було, що дивно.
– Якщо таку опцію передбачено законом, то чому, ви думаєте, він не йде до суду?
– Щоб іти в суд, потрібно мати документи. А в Євгена-молодшого їх просто немає. Коли ми раніше з ним зустрічалися, я постійно ставив йому це запитання. Він тільки казав: "У мене є такі документи, які будуть бомбою". Я просив: "То давай, діставай. Чого ж ти зволікаєш?" І щоразу він відповідав, що "ще не час їх показувати".
Пам'ятаю, коли я вперше йому висловив свою експертну думку, що у справах на спадщину в нього немає жодної перспективи, тому що немає жодного документа, за який можна зачепитися, він дуже розлютився і наговорив мені багато неприємного. Я знаю, він звертався до інших адвокатів, але й вони говорили те саме. Я вважаю, якщо в Євгена є документи, то потрібно публічно все озвучити. Навіщо їх тримати і шантажувати людей? Схоже, документів так і не знайшлося, але з'явився дорогий фільм.
Євген Щербань – молодший видає бажане за дійсне. Ну, немає його частки. Якби була, він давно вже пішов би в суд і став переможцем
– Якщо в озвучених компаніях не було частки Щербаня-старшого, то де його активи?
– Я не знаю. З адвокатського розслідування випливає, що Євген Щербань – старший ніде своїм прізвищем не виступав. Його фінансові інтереси, на моє переконання, представляла компанія "Атон", яку він заснував і якою володів на 100%. Ми розуміємо, якщо вказано співзасновником "компанію "Атон", то це – власність Щербаня. В "Атоні", як мені стало відомо, була довірена особа Щербаня, яка вела всі справи, – це Володимир Каратун. Він зараз живе у Криму і найбільше знає про цю справу. Але дуже дивно, що Євген-молодший не висуває до нього претензій і жодного разу у фільмі не згадав цієї людини.
За логікою, Щербань-молодший мав після смерті батька встановити своє право в компанії "Атон", а потім розібратися із частками, які вона мала в інших компаніях. Але він розуміє, що час втрачено і це практично нереально зробити. Інша річ – полоскотати нерви багатіям, випускаючи документальні фільми.
У фільмі навіть Йосипа Кобзона Євген згадує. Чому він не став третейським суддею між Ахметовим та родиною Щербаня? Тому що він товаришував із Євгеном-старшим, після його загибелі підтримував добрі стосунки з його сином Русланом. Кобзон не захотів викликати на себе вогонь, який викликав я, коли сказав, що в нього жодної спадщини в названих ним підприємствах немає. У тій ситуації. Краще просто відійти вбік, що Кобзон і зробив.
– Однаково лишається запитання: Щербаня називали однією з найбагатших людей Донецька, а після смерті в нього майже нічого не залишилося?
– Він не був багатою людиною. Це міф, надуманий факт. У фільмі Євген Щербань – молодший видає бажане за дійсне. Ну, немає його частки. Якби вона була, він давно вже пішов би в суд і став переможцем. Адвокати, яких він наймав, – зубри у професії. Але й вони нічого не знайшли.
– На вашу думку, із якої причини з'явився цей фільм?
– Вимагання або дискредитація Ахметова й Тарути. Є відомості, що фільм знято на грант фінансового донора. Саме виробництво такого фільму, за оцінками режисерів, із якими я розмовляв, оцінюють у $150 тис. Навіть якщо це зняти на смартфон, то один монтаж коштуватиме $25 тис. У Євгена таких грошей, за оцінкою його брата, давно немає. Якщо ви попросите в нього документи на фільм, він вам їх не покаже.
Таке кіно створює ціла команда професіоналів. Потрібні сценаристи, оператори, монтажери, освітлювачі тощо. Подивіться на якість постановки – наприклад, риболовля. Щоб таке зняти, потрібно поставити світло, завезти обладнання, зробити розкадрування, поставити сцени. А його зняли із чотирьох точок. Це точно професійний фільм, за який хтось заплатив великі гроші. Тому, на мою думку, це чистісінька заказуха під виглядом пошуку правди.
Я думаю, що цим фільмом Євген поставив жирну крапку в історії спадщини Щербаня. Тому що він так і не показав жодного юридичного документа, що підтверджує його права на спадок. Я б порадив Євгенові не збирати грошей із громадських організацій на виробництво документальних фільмів, а витратити їх на гарного адвоката.