"Ми спілкувалися з величезним колом людей, вивчили величезний обсяг матеріалів... Підсумок? Якщо спростити: Тарута володіє тим, що належало нашій сім'ї по праву. Це і ІСД, й інші компанії. [Український мільярдер] Рінат [Ахметов], зі свого боку, виставив борг, якого не існувало", – говорить Євген Щербань.
Він сказав, що має намір зустрітися з Ахметовим, "щоб поставити йому кілька запитань і подивитися в очі". hromadske в титрах вказало, що бізнесмен не відповів на лист сина Щербаня, їхньої зустрічі не відбулося.
У пресслужбі групи СКМ Ахметова телеканалу повідомили: "Усі активи, що належать Рінату Ахметову і групі СКМ, було придбано законно, сумлінно і без порушення прав будь-яких третіх осіб. Сини Євгена Олександровича Щербаня раніше публічно заявляли про відсутність будь-яких претензій до Ріната Ахметова щодо бізнес-активів їхнього батька. Не вважаємо за необхідне що-небудь коментувати щодо цього питання".
Молодший брат Євгена Щербаня Руслан відмовився давати коментарі авторам фільму.
Перед його виходом Руслан Щербань оприлюднив заяву, у якій згадав, що його брат у день убивства батька був в Одесі (Щербань у фільмі розповідав, що тоді перебував у реабілітаційному центрі "у зв'язку із залежністю"). Він назвав брата слабкою і залежною людиною, а фільм – заснованим на домислах.
"Залежності та згубні пристрасті мого брата – це друге страшне потрясіння, з яким мені довелося зіткнутися. Ви говорите про "бізнес" із людиною, яка завжди цікавилася тільки "красивим життям", завжди йшла на поводі у своїх слабкостей і яка жодного дня не мала хоч якогось стосунку до бізнесу батька. Як факти у своєму фільмі ви збираєтеся представити слова людини, яка після смерті нашого батька була на моєму утриманні й у той момент, коли цього утримання позбулася, почала "торгувати" сімейним архівом, придумуючи історію, щоб продати "пам'ять про батька" якнайдорожче", – заявив Руслан Щербань.
Політик і бізнесмен, народний депутат України ІІ скликання Євген Щербань у середині 90-х був одним із найбагатших людей України. Був власником корпорації "Атон", куди входили сотні підприємств і компаній, зокрема холдинг "Індустріальний союз Донбасу". Його вбили 3 листопада 1996 року в режимному об'єкті – у донецькому аеропорті, куди він із сім'єю прилетів із Москви. Тоді ж смертельні поранення дістали дружина Щербаня Надія Нікітіна, авіатехнік і бортмеханік. 19-річний син Щербаня Руслан, який теж прилетів із ними з Москви, залишився живим.